Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
— Майкле! — крикнув він.
— Це не я впустив Опудало! — спробував виправдатися Майкл.
На перший погляд здавалося, що все гаразд. Софі здивовано усвідомила, що відколи вона звідси пішла, минуло зовсім небагато часу. Хтось витягнув з-під сходів її ліжко, і на ньому зараз лежав Персіваль, досі непритомний. Навколо ліжка зібралися Летті, Марта і Майкл. Згори до Софі долинали голоси пані Ферфакс і Фанні — впереміж зі зловісним шурхотом і глухими ударами, які свідчили про те, що Хауловим павучкам зараз непереливки.
Хаул відпустив Софі і кинувся до гітари.
Не встиг він її торкнутися, як вона вибухнула, протяжно і мелодійно бренькнувши. Кінці струн ляснули у повітрі. На Хаула посипався дощ друзок. Йому довелося сахнутися, прикривши обличчя роздертим рукавом.
І тут біля вогнища раптом виникла міс Ангоріан. Вона стояла і посміхалася. Хаул мав рацію. Весь цей час вона була в гітарі, очікуючи слушного моменту.
— Твоя Відьма загинула, — сказав їй Хаул.
— Ах, яке горе! — безтурботно відповіла міс Ангоріан. — Тепер я зможу зробити собі іншу людину, кращу. Прокляття збулося. Тепер я можу прибрати до рук твоє серце.
Вона нагнулася і висмикнула Кальцифера з вогнища. Кальцифер з переляканим виглядом сіпався над її затиснутим кулаком.
— Не рухатися, — попередила вона.
Ніхто не наважувався навіть ворухнутися. Найсумирніше з усіх стояв Хаул.
— Допоможіть, — слабким голосом пискнув Кальцифер.
— Тобі ніхто не допоможе, — сказала міс Ангоріан. — А от ти допоможеш мені заволодіти моєю новою людиною. Дивися-но. Мені досить лише трішки міцніше натиснути… — і вона так стисла кулак із Кальцифером, що кісточки стали блідо-жовтими.
Хаул і Кальцифер разом скрикнули. Кальцифер забився в агонії. Лице Хаула посиніло, він непритомний звалився на підлогу, немов зрубане дерево, і став зовсім такий, як Персіваль.
Софі здалося, що він не дихає.
Міс Ангоріан була приголомшена. Вона вирячилася на Хаула.
— Прикидається, — припустила вона.
— Ні! — верескнув Кальцифер, скорчившись у тремтячу спіраль. — У нього насправді дуже м’яке серце! Відпусти!
Софі повільно й обережно підняла ціпок. Цього разу вона встигла обміркувати свої дії.
— Ціпок, — стиха мовила вона. — Бий міс Ангоріан, але більше нікого не зачепи.
І вона змахнула ціпком і з усієї сили хряснула ним по кулаку міс Ангоріан.
Міс Ангоріан пронизливо зашипіла, наче сире поліно в багатті, й випустила Кальцифера. Бідолаха Кальцифер безпомічно покотився по підлозі, розсипаючи навсібіч на плитку язики полум’я і хрипко ревучи від жаху. Міс Ангоріан підняла ногу, щоб затоптати його. Софі довелося відпустити ціпок і нагнутися рятувати Кальцифера. І тут, на її превеликий подив, ціпок знову вдарив міс Ангоріан, а тоді — знову і знову. «Авжеж!» — подумала Софі. Вона ж сама своїми словами вдихнула в цей ціпок життя. Їй про це сказала пані Пентстеммон.
Міс Ангоріан сичала і хиталася. Софі випросталася з Кальцифером у руках і побачила, що ціпок щосили молотить міс Ангоріан і аж димиться від її жару. Кальцифер, навпаки, дещо похолов. Від страху він став молочно-блакитний. Софі відчула, як у її пальцях слабенько б’ється темна грудка Хаулового серця. «То серце Хаула — у мене в руках! — збагнула вона. — Він віддав його Кальциферові за умовами угоди, щоби Кальцифер міг лишитися жити. Мабуть, йому справді стало шкода Кальцифера, але однаково — що за дурість!»
Тут з дверей, що вели від сходів, вибігли Фанні і пані Ферфакс з мітлами напереваги. Побачивши їх, міс Ангоріан, мабуть, зрозуміла, що програла. Вона кинулася до дверей, а ціпок Софі літав над нею і лупцював, лупцював…
— Затримайте її! — закричала Софі. — Не випускай-те її звідси! Перекрийте всі двері!
Усі кинулися виконувати накази. Пані Ферфакс перегородила двері до комори, грізно піднявши мітлу. Фанні стала на сходах. Летті стрибнула до дверей у двір, а Марта кинулася до дверей, що вели до ванної. Майкл кинувся до дверей Мандрівного Замку. Але тут з ліжка зіскочив Персіваль — і теж помчав до дверей. Він страшенно зблід і спав з лиця, очі в нього були заплющені, але біг він навіть швидше за Майкла. Персіваль першим підбіг до дверей — і відчинив їх.
Оскільки Кальцифер зробився зовсім безпомічний, Мандрівний Замок зупинився. Міс Ангоріан побачила застиглі в імлі кущі і метнулася до дверей з нелюдською швидкістю. Але не встигла вона добратися до порога, як у дверях з’явилося Опудало, що несло на плечах безголового принца Джастіна, ще й досі закутаного в мереживну шаль Софі. Опудало розкинуло дерев’яні руки впоперек дверей, перегородивши шлях. Міс Ангоріан сахнулася від нього.
Ціпок, який лупцював її, загорівся. Його металевий наконечник розжарився. Софі зрозуміла, що ціпкові залишилося вже зовсім мало. На щастя, міс Ангоріан ціпок докучив настільки, що вона схопила Майкла і заслонилася ним. Ціпкові було наказано не бити Майкла. Він зависнув у повітрі і спалахнув. Марта підбігла і спробувала відтягнути Майкла. Ціпкові довелося уникати й її. Софі, як завжди, все зробила неправильно. Довше зволікати було не можна.
— Кальцифере, — сказала Софі, — мені доведеться розірвати твою угоду. Ти від цього помреш, так?
— Якби його розірвав хтось інший, то я помер би, — хрипко відповів Кальцифер. — Ось чому я попросив про цю послугу саме тебе. Ти вмієш вселяти життя словами. Поглянь-но, що ти зробила з Опудалом і черепом.
— Тоді живи ще тисячу років! — вигукнула Софі, й водночас із усієї сили побажала, щоби так і сталося, на випадок, якщо слів виявиться не досить. Це її дуже непокоїло.
Вона взяла Кальцифера й обережно зняла його з темної грудки, наче висохлу бруньку зі стебла.
Кальцифер вивернувся з її пальців і блакитною сльозинкою злетів над її плечем.
— Як мені легко! — здивувався він. Тут його осінило, що сталося. — Я вільний! — гукнув Кальцифер, вихором метнувся в комин і зник.
— Я вільний! — почула Софі згори стихаючий голос Кальцифера, який вилетів з комина над капелюшною крамницею.
Софі повернулася до Хаула з ледь живою чорною грудкою в руках. Хоч вона і поспішала, проте почувала себе непевно. Усе треба було зробити як слід, а звідки вона могла знати, як саме треба?
— Ну добре, почали, — вимовила вона. Ставши на коліна біля Хаула, вона обережно поклала чорну грудку йому на груди, зліва, там, де вона сама відчувала біль, коли її непокоїло серце, і легенько підштовхнула.
— Лізь усередину, — звеліла вона. — Лізь усередину і працюй!
Вона тиснула і тиснула. Серце почало занурюватися в груди — і битися, все сильніше і сильніше. Софі намагалася не звертати уваги на полум’я і човгання ногами біля дверей і далі міцно невпинно тиснула. Їй заважало волосся. Воно падало їй на очі рівними рудуватими пасмами,
