Сестри-вампірки 2 - Надя Фендріх
– Ну ж бо, виходьте, кровопивці! Від мого часникостріла ще ніхто не втік! – вигукнув він.
Та тут диво-пилосос якось чудернацько гикнув і вимкнувся. Щось явно пішло не так. Дірк струснув шланг пилососа, повертів його в руках, зазирнув у лійку, не зчувшись при цьому, як наступив ногою на одну з кнопок. «ВУМ-М-М!» – прокинувся пилосос. «БЛУМП! БЛУМП! ГРУМПФ!» – почулося з лійки. Річ у тім, що нога Дірка обрала замість режиму розпорошення режим очищення – від чого лійка вмить засмоктала голову мисливця.
– Ти теж чув ці дивні звуки, Польді?
Фрау Газе стривожено озирнулась навсібіч і про всяк випадок узяла Польді на руки. Раптом їй в очі впало небачене видовище: на галявині біля власного будинку борсався Дірк, відчайдушно намагаючись витягнути обличчя з лійки.
– О боже! – жахнулася фрау Газе.
Але Дірк ван Комбаст не почув її. Він взагалі нічого не чув через страшенний гул. Щоки, лоб, ніс і рот пекло від болю. Б’ючись із власною зброєю, він щосили намагався позбутися злощасної лійки. Нарешті мисливець перечепився ногою за пилосос і впав. Дивом йому вдалося намацати кнопку вимикання. Пилосос затих. У нозі щось хруснуло. Зі звуком «ПЛОПП!» лійка виплюнула обличчя Дірка, і повітря прорізав несамовитий крик.
– О-о-о-о-о-о-о-о-о-ой! – кричав від болю Дірк верескливим фальцетом. Цей крик нагадував ридання неналаштованої скрипки. Чи сповнений відчаю крик людини, в шию якої вп’явся своїми гострими іклами вампір. Чи, коли вже так, стогін мисливця на вампірів, чиє обличчя щойно побувало в лійці!
«Ну це вже, знаєте, занадто», – подумав Польді. Спогади про страшну лійку ще не згасли в його пам’яті. Мало того що від цієї диявольської штуковини постраждав він сам – тепер вона засмоктала ще й голову його ідейного споборника! Верещання Дірка проникло в кожну шерстинку, у кожен куточок собачої душі. Раптово згадався й той біль, що Польді довелося зазнати вдень. Пес скиглив, гавкав, підстрибував на місці, крутився навколо власного хвоста, знову гавкав…
– Польді! Любий! – намагалася вгамувати його фрау Газе.
Але Польді розійшовся не на жарт. Зараз він готовий був розділити з сусідом весь страшний біль.
Концерт у клубі «Бет Чорч»
Поки Дірк ван Комбаст безуспішно намагався подолати сусідів (утім, потім він скаже, що просто проводив учення), Сільванія і Дака летіли в Шаттенвальде. Їхня мандрівка проходила загалом рівно, попри кілька дрібних неприємностей, без яких у Сільванії не обходився жоден політ. Літати вона не надто любила, та й робила це вельми незграбно: то в дерево вріжеться, то за шпиль зачепиться. Але, хай там як, близько півночі сестри приземлилися біля занедбаної церкви і, затамувавши подих, увійшли всередину. Дака до найдрібніших деталей намагалася запам’ятати все побачене, вбираючи в себе нові враження з такою жадобою, з якою вона зазвичай уминала кров’яний гаспачо.
Там, де в церкві зазвичай розташований вівтар, спорудили величезну сцену. На ній, зайняті останніми приготуваннями до концерту, метушилися робітники. Залу освітлювало безліч смолоскипів. На колонах висіли таблички з написами: «Прохання утримуватися від стрибків і флопсів під час концерту!». Хрестів ніде не було видно. Інтер’єр зали витриманий в багряних тонах. В одному з куточків затишно розташувався бар, де можна було купити коктейль криваво-червоного кольору. Від такої атмосфери у будь-якого вампіра на душі мох заквітне!
Сільванія схвильовано оглядалася навколо себе.
– Ну, ходімо ж, – смикала її за рукав Дака. – Нам будь-що-будь потрібно зайняти найкращі місця!
Протиснувшись крізь натовп фанатів, сестри опинилися біля самісінької сцени. Тим часом робітники вже розставили інструменти, і світло в залі згасло.
Дака нетерпляче застрибала на місці.
– Дякую тобі, люба сестричко! – прошепотіла вона Сільванії.
Темряву осяяли промені прожекторів. Сцена зникла в клубах диму. Незабаром дим почав потроху розсіюватися, і перед глядачами з’явилися четверо: барабанник «Криптон Крекс» Рафф, басист Онко, Бато, який грає на трубі з гігантської людської кістки, і, авжеж, ВІН. Фронтмен «Криптон Крекс» – Мурдо. Він був блідий і худорлявий. Синяво-чорне волосся з яскраво-червоними пасмами стирчало врізнобіч. Дака дивилася на Мурдо як зачарована, не зводячи очей з його темно-червоних губ.
– Datiboi, Німеччино! Привіт, Шаттенвальде! Ну що, розгойдаємо цей клуб?! – прокричав Мурдо в мікрофон.
– YEAH!!!4 – підхопили фанати.
Мурдо хрипко розсміявся. В його очах палахкотіли пустотливі вогники.
– Ні, не будемо ми розгойдувати цей клуб – ми його просто знищимо вщент, чи не так, народе?!
Фанати радісно загули й вибухнули оплесками. Рафф виконав приголомшливе соло на ударних.
Публіка розігрілася й жадала пекельного видовища. Почався грандіозний концерт «Криптон Крекс».
Опівнічний пацієнт
Яка тривожна нічка випала мешканцям вулиці Ліндевег! Посеред ночі Ельвіру розбудив страшний вереск. Слідом за криком почулося шалене гавкання. Ельвіра остаточно прокинулася, визирнула у вікно – і відразу ж викликала «швидку допомогу».
Дірка поклали на ноші й занесли в карету «швидкої».
– Тс-с-с, усе гаразд, милий, – сюсюкала фрау Газе, намагаючись вгамувати Польді. – Усе гаразд. Злий дядько поїхав. Мамуся не дасть тебе скривдити, зайчику.
Але Польді особливої уваги на вмовляння господині не звертав і заспокоюватися не бажав.
– Можна вирушати! – махнувши рукою, скомандував водієві санітар, якого Ельвіра кілька разів бачила в чоловіка на роботі.
«Швидка допомога» поїхала. Ельвіра, якій найбільше на світі хотілося зараз повернутися в теплу постіль, побажала фрау Газе на добраніч, і жінки розійшлися по домівках.
Але для мисливця за вампірами ніч і надалі обіцяла бути неспокійною. Дорогою до лікарні санітари наклали йому на ногу шину і наклеїли величезний пластир на розсічене чоло. Після прибуття до лікарні бідолаху без надмірної чемності посадили в інвалідний візок і повезли якимись коридорами в приймальне відділення.
– Чекайте тут, хтось забере вас, – байдужо кинув один із санітарів і пішов геть.
Залишившись на самоті, Дірк заплющив очі і зітхнув: нелегкою видалася операція!
Раптом по його спині пробіг морозець. Мабуть, трохи задрімавши, мисливець на вампірів втратив пильність. Розплющивши очі, він побачив перед собою невеличкий, заставлений різними пробірками візок. І людину. Точніше, не людину, а вампіра. І не якого-небудь, а самого Міхая Цепеша. Дірк ван Комбаст пополотнів від жаху: хто б міг подумати, що саме тут, у лікарні, він, поранений і зовсім беззбройний, втрапить у лабети своєму запеклому ворогові.
Намагаючись не виказати страху, Дірк вичавив із себе посмішку.
– Це ж треба! Найдорожчий гер ван Компост власною персоною! Оце так зустріч!
Міхай вже потягнувся до чола Дірка, щоб привітати сусіда традиційним трансільванським щиглем, але той відсахнувся від його руки.
– Boi searo, сусідонько! В яку халепу ви вскочили цього разу? О, так у вас же кров іде! – В очах Міхая спалахнули недобрі вогники.
Від згадки про кров Дірк здригнувся. Розмова вочевидь обіцяла бути не з приємних.
– Чи не зазирнете до підвалу? У мене там дуже затишна лабораторія.
Дірк ван Комбаст відчайдушно затряс головою.
– Ні-ні-ні, що ви… Я тут… Я просто… Я тут просто, – промимрив він.
Але гер Цепеш не слухав його. Він, немов зачарований, не зводив очей з тоненької цівки крові, що, просякнувши крізь пластир, стікала по лобі Дірка. Нахилившись, Міхай провів по ній пальцем.
– М-м-м, – із насолодою прицмокнув він губами, облизавши палець. Але потім трохи наморщив чоло. – Гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити – в нормі. А от на холестерин я б звернув увагу, він у вас підвищений. Будьте здорові, гере ван Комбаст!
Мисливець за вампірами скам’янів від страху. Про який такий підвищений холестерин може йти мова, коли він зараз у смертельній небезпеці? А втім… Що як герові Цепешу смакує саме кров з підвищеним холестерином? Від вампірів
