Сестри-вампірки 2 - Надя Фендріх

– Дурня якась! – презирливо фиркнула Дака і, ні з ким не попрощавшись, подалася геть.

Сільванія зажурено глянула на друзів.

– Піду і я, зараз не варто її залишати на самоті.

– Як щодо кіно? Усе в силі? – запитав Якоб. – За тобою зайти чи зустрінемося біля кінотеатру?

– Зустрінемося біля кінотеатру. Бувай! – кинула Сільванія і поспішила за сестрою.

– А що з нашим походом? – поцікавився Лудо.

– З понеділка я абсолютно вільний, – сказав Якоб.

– Я теж, – відгукнулася Гелена.

Робити на кладовищі більше було нічого, настав час розходитися по домівках. Дорогою Лудо обережно озирнувся. Тремтіння давно минуло, проте хлопця не полишала думка, чи не віщувало воно чогось лихого… А може, це був усього лише сонячний удар? Не дивно, за такої-то спеки.

Непристойна поведінка

Дорогою назад Дака і Сільванія не промовили ані слова. Повернувшись додому, вони тихо прокралися до своєї кімнати. Сільванія сіла гортати новий випуск модного журналу. А Дака, згорнувши руки на грудях і щось сердито бурмочучи собі під ніс, повисла вниз головою на канаті, натягнутому під самою стелею.

– Досить тобі мурмоситися, все не так уже й погано. Натомість батьки відпустили нас у похід, – знову спробувала втішити сестру Сільванія.

Насправді, їй було дуже шкода Даку. «Криптон Крекс» і Мурдо важили для неї стільки ж, скільки для самої Сільванії захопливий любовний роман або вечір наодинці з Якобом.

– Татка теж можна зрозуміти. Зрештою, ми ще занадто малі, щоб відпускати нас самих на такі концерти, – продовжувала Сільванія.

Дака зістрибнула з каната і, зробивши в повітрі сальто, важко приземлилася поруч із Сільванією.

– Малі… Авжеж! Ніхто мені не указ! Нехай тато забороняє, що хоче, – чхати я хотіла на його заборони! – вигукнула вона спересердя.

– ЩО ТИ ВЕРЗЕШ? – від обурення Сільванія впустила журнал на підлогу.  – Ти не можеш так поводитися!

Дака стала  – руки в боки.

– Я робитиму те, що хочу я, а не те, що вимагають від мене інші, – заявила вона.

***

До роботи залишалося небагато часу. Міхай Цепеш уже приготувався провести його за келишком «Кривавої Мері», коли у вітальню впурхнула його найдорожча дружина. Ні, звичайно, літати вона не вміла  – вона ж не вампір! – але зараз вона, здавалося, ширяла за декілька сантиметрів над землею. Поведінка дружини занепокоїла Міхая.

– Діти, Міхаю, я вдома! – прощебетала Ельвіра.

Вампір подивився на дружину. В її очах грали бісики, щоки зашарілися, а волосся розкуйовдилось.

Здавалося, все як завжди, проте сьогодні іскорки в очах Ельвіри були ще більш веселі, рум’янець на щоках  – ще більш яскравий, а волосся  – ще більш розкуйовджене, ніж зазвичай. Дивна річ: яким би не був у дружини настрій, його причиною завжди був Міхай. Але після обіду Ельвіра знову пішла до своєї крамнички, а Міхай то дрімав у себе в труні, то тренував кліщів Фіделя і Кастро. Що ж сталося за той час, поки вони не бачилися? Чому його люба дружина носиться будинком і без угаву про щось радісно щебече?

– О, Міхаю, якби ти знав, який чудовий сьогодні видався день! – провадила далі Ельвіра. –  Ця майстерня просто створена для мене. Я відразу ж уклала договір оренди.

– Вельми радий за тебе, – задумливо промовив Міхай, ковтнувши з келиха.

– Ми трошки обмили наші відносини… ой!.. орендні відносини. Батько Якоба запропонував випити по келишку іскристого вина. Для такої нагоди у нього якраз знайшлася пляшечка. – Ельвіра недбало кинула на стіл сумку. – Ми так добре посиділи! Побалакали про мистецтво, про те, про се. Ой, як же мені цього бракувало!

Міхай ледь не випустив келих з рук. Оце так новини! Його дружина всі ці роки як той вареник у сметані плаває  – і їй ще чогось бракує?

– Він такий милий! Геть не схожий на німця! Еге ж, адже він і не німець, він австралієць! – теревенила Ельвіра, не помічаючи, що чоловік, насупившись, здивовано спостерігає за нею.

– Як усе минуло? – до кухні увійшла Сільванія.

Ельвіра мало не задушила доньку в обіймах.

– Усе було просто чудово, люба. Тато Якоба  – виключно приємна людина. У нього чудове почуття гумору, та й на вигляд він  – дуже навіть нічогенький, як і твій Якоб.

Вона погладила доньку по щоці. Сільванія зачудовано подивилася на Ельвіру.

– Мамо, ти напідпитку!

Ельвіра хихикнула. Міхай зробив ще один ковток.

– Зовсім трошки, – зізналася Ельвіра.

– Якщо чесно, я не вбачаю нічого кумедного в тому, що тебе напоїв цей тип,  – тихо промовив Міхай, карбуючи кожне слово. – Чого він узагалі від тебе хоче? Тобі ж добре відомо, що вино діє на людей так само, як на вампірів кров.

– Годі тобі, татусю! Невже ти вважаєш, що тато Якоба вирішив позалицятися до нашої мами? Gumox, – похитала головою Сільванія.

Міхай, сердито сопучи, знову ковтнув коктейль.

– Любий, inima, ну ти ж несерйозно! Ми просто приємно побалакали, ось і все! – Ельвіра підійшла до Міхая і ніжно цьомнула його в бліду щоку.

– Ну що ж, schnappobyx і azdio… П’ю за ваше здоров’я і потому дозвольте відкланятися! – з цими словами Міхай перехилив чарку, наче там була вода, і взяв портфель. Настрій на цілу ніч було зіпсовано.

Неспокійно на душі цієї ночі було й у Даки. В її голові роїлися різні думки. Та думалося їй зовсім не про те, що з нею зробить тато, коли дізнається, що вона знехтувала його забороною і потай злітала на концерт «Криптон Крекс». Ні. Дака думала про Мурдо. Про «Криптон Крекс». І знову про Мурдо  – найдемонічнішо-геніального у світі співака. Дака прислухалася. Мама хропла на весь будинок. Сільванія, судячи з усього, теж дуже міцно спала. Дака рішуче відкинула ковдру і, схопившись, хутко натягнула на себе найкраще вбрання. Потім дістала з шафи кілька светрів і, згорнувши, поклала їх під ковдру  – щоб ніхто не запідозрив, що її в ліжку немає. Все готово. Діставши з акваріума Карла-Хайнца й посадивши його в кишеню, Дака навшпиньках прокралася до дверей.

– Зачекай на мене! – раптом почулося в неї за спиною.

Fumps! Отже, сестрі не спиться! Дака обернулась і заклякла від здивування. Сільванія не тільки не спала  – вона вже була повністю вбрана. Засунувши під ковдру кілька речей, вона надягла шапочку.

– Зауваж, я роблю це тільки тому, що ти моя сестра, – прошепотіла Сільванія.

Дака не спромоглась на відповідь.

– Ну…  – видушила вона з себе.

– Гаразд. Можемо вирушати, – махнула рукою Сільванія.

На обличчі Даки спалахнула щаслива усмішка.

– Правда?

– Правда-правда… Ну не можу я відпустити тебе саму казна-куди, – пробурчала Сільванія.

Не встигла вона договорити, як Дака кинулася їй на шию.

– Чудово! У мене найдобріша, найчуйніша, найкрутіша сестричка у світі! – забувши про конспірацію, заверещала вона.

– Тихіше! Маму збудиш! – присадила її Сільванія.

Сестри тихо прокралися до вхідних дверей.

Зв’язані одним болем

Мисливці за вампірами працюють переважно вночі. Річ у тім, що пік активності об’єктів їхнього полювання припадає саме на темний час доби. Ось і Дірк ван Комбаст, замість того щоб безтурботно спати у своєму ліжечку, сидів у засідці. Лійку його нової високоточної зброї було наставлено на будинок № 23. Не випускаючи сусідське житло з поля зору, Дірк потягнувся до часникових голівок, що правили йому за набої.

– Ну ж бо, Польді, роби свої справи, і ходімо спатоньки, – почув Дірк. Завсіди цій нестерпній фрау Газе свербить уночі вигулювати свою гладку таксу. Знову, мабуть, тиняється вулицею в нічній сорочці і з лопаткою. Але хіба може ця пані зі своєю таксою збити з пантелику доблесного борця з вампірами? Авжеж, ні!

Раптом до Дірка долинуло:

– Onu, zoi, trosch, azfugli!

Ось воно! Почалося! Дірк напружено вдивлявся в темряву. Як на зло, прилад нічного бачення він залишив удома, а власний зір зраджував мисливця на вампірів. Інакше Дірк, безсумнівно, угледів би, як на дах сусіднього будинку майже беззвучно видерлись Дака і Сільванія. Відштовхнувшись, вони злинули в нічне небо і полетіли