Сестри-вампірки 2 - Надя Фендріх

Від надміру почуттів Дака міцно обійняла сестру, яка саме діставала зі своєї шафи спальний мішок.

– Що це з тобою коїться? – здивовано запитала Сільванія.

Ще один флопс  – і Дака тієї ж миті опинилася біля комп’ютера.

– У рамках двісті тридцять першого літнього гастрольного турне Україною, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Чехією, Польщею, Австрією та Швейцарією гурт «Криптон Крекс» дає ексклюзивний концерт в одному з нічних клубів німецького міста Шаттенвальде, – прочитала вона. – Вони виступатимуть у клубі «Бет Чорч», що неподалік звідси, – схвильовано додала дівчинка. – Уявляєш, «Криптон Крекс», легендарні «Криптон Крекс», які в Бистрії збирають стадіони, виступатимуть за якихось пару сотень кілометрів від нас у закутньому нічному клубі!

Бистрія  – трансільванське містечко, населене переважно вампірами, а «Криптон Крекс»  – улюблений рок-гурт Даки. Дівчина знала напам’ять тексти всіх їхніх пісень і годинами могла милуватися фронтменом колективу Мурдо, зображеним на постері, що висів над її ліжком.

Мурдо був, на думку Даки, таким саме інфернальним1 і похмурим, як і його музика. До речі, Дака й сама непогано грала на ударних і вже багато років мріяла виступити з кумиром на одній сцені.

– Початок концерту опівночі, – продовжувала вона. – Далі  – мапа польоту в клуб та інше.

Дочитавши, Дака повернулася до Сільванії і взяла її за руки.

– Концерт сьогодні вночі, – урочисто промовила вона, – і ми обов’язково мусимо на нього потрапити. Це буде наш перший концерт!

Із цими словами Дака вискочила з кімнати.

– Піду розповім про концерт татові! – донеслось до Сільванії з коридору.

Великодушність Польді

Тим часом на вулиці відбувалися драматичні події. Горе-винахідникові вдалося нарешті приборкати розбурханий пилосос і вивільнити бідолаху Польді, який миттю опинився на руках у своєї господині.

– Польді! – голосила фрау Газе, тискаючи і пригортаючи до себе улюбленця, що раз по раз жалібно й тихо скиглив. – Що ви собі дозволяєте? Ви ж могли його вбити цією вашою диявольською машиною! – почала вона вичитувати Дірка ван Комбаста.

– І зовсім це не диявольська машина, це  – часникостріл, – образився гер ван Комбаст. – Він розпорошує частинки часнику. Деякі деталі цього пристрою розроблялися в рамках програми космічних досліджень. Тут дуже складна технологія, а знали б ви, скільки він коштує… Але ця штука варта своїх грошей.

– Знаєте що, гере ван Комбаст!.. Більше не потрапляйте мені на очі з цим вашим часникострілом! А на космічні дослідження і всілякі там складні технології мені начхати! – відрізала фрау Газе.

– Але тільки так я зможу довести, що наші сусіди  – вампіри! Це ж у ваших інтересах також! – гнівно вигукнув Дірк.

Фрау Газе з подивом подивилася на нього і покрутила вказівним пальцем біля скроні.

– Ви зовсім із глузду з’їхали? Одружитися вам треба, ось що я скажу!

На цьому жінка пішла, щось сердито бурмочучи під ніс. А Польді не міг угамуватися. Невже його господині невтямки, що гер ван Комбаст має рацію? Це ж і сліпий бачить: їхні сусіди  – нелюди. Вампіри. Кровопивці. Істоти, позбавлені жалю і співчуття. Часниковий термінатор (чи як там він називається?) виплюнув його цілим і неушкодженим. Морду, щоправда, неприємно пощипувало  – але хіба це так важливо? Він, Польді, готовий постраждати заради перемоги над вампірами  – навіть якщо це коштуватиме йому кількох вирваних з бороди шерстинок.

У Дірка теж неприємно пощипувало. Щоправда, зовсім не на обличчі  – до слова, ідеально виголеному, – а на душі.

– Одружитися?.. Мені?.. – розгублено прошепотів він, проводжаючи поглядом фрау Газе.

Хай там як, сьогоднішні випробування треба було кінчати. Сили полишали Дірка, і він відчайдушно потребував бутербродів із вершковим сиром і крес-салатом та горнятко чаю, щоб упорядкувати думки.

Не збудіть вампіра, що спить!

У грудях Даки серце вибивало барабанні дрібушечки. Здавалося, воно виконає зараз таке соло на ударних, якому позаздрив би найкращий у світі барабанник. «Криптон Крекс» у Німеччині! Що може бути кращим? Не тямлячи себе від радості, Дака в три стрибки спустилася до підвалу, відчинила віко труни і розштовхала тата.

– Тату-татусю-татусеньку, прокинься ж мерщій!

Ох і даремно вона це зробила… Не варто будити вампірів, що сплять собі у домовинці. А збудити 2676-річного Міхая Цепеша  – і поготів марна праця. Повернувшись із роботи  – а працював він ночами в Інституті судової медицини  – і поласувавши законсервованою донорською кров’ю, вампір відчув жахливу втому, ліг у свою домовину й заснув мертвецьким сном. Але доньку він любив найбільше в житті, навіть більше за денний відпочинок, тому, почувши крізь сон її голос, він розплющив очі і сонно подивився на неї.

– Тату! Уявляєш, до Німеччини приїжджають «Криптон Крекс»! Сьогодні вночі вони виступають у клубі «Бет Чорч». Можна ми підемо на їхній концерт? Ну будь ла-а-асочка!

Гер Цепеш протер очі.

– Що ще за кривий кекс? – запитав він, дещо наморщивши лоба.

– Та не так же! – Дака нетерпляче підстрибувала на місці. Завжди тато все плутає! – «Криптон Крекс», татку. Ну ти пам’ятаєш, я тобі розповідала? Вони  – найбільш zenzatoi futzi група в цілому Всесвіті. Ти ж відпустиш нас на концерт? Ну будь ласка, будь ласка! Можеш залишити мене без різдвяних подарунків і нічого не дарувати на день народження. А ще я буду щодня мити холодильник із консервованою кров’ю і до блиску натирати твою труну, і…

– «Криптон Крекс»?! – стрепенувся Міхай. Він умить прокинувся. – Вибач, але ні, – випроставшись, сухо промовив вампір.

– ЩО? – Дака завмерла на місці і з жахом дивилася на тата. – Але, тату, я повинна потрапити на цей концерт!

Однак Міхай був невблаганний.

– Ні, я забороняю тобі туди йти, – похитав він головою.

Двері прочинилися, і в отворі з’явилася кучерява рудоволоса голова. Ельвіра Цепеш щойно повернулася додому зі своєї крамнички і збиралася приготувати обід для всієї родини. Талановита дизайнерка, вона прекрасно розумілася не лише на кольорах і формах предметів, але й на почуттях та емоціях інших людей. Ось і зараз одного погляду на чоловіка і доньку їй вистачило, щоб зрозуміти: у підвалі коїться щось недобре. Міхай був занадто бадьорий для цього часу доби, а Дака  – занадто сумна для першого дня канікул.

– Що у вас сталося? – поцікавилась Ельвіра.

– Тато сказав, що не відпустить мене на концерт «Криптон Крекс», – відповіла Дака, ледь стримуючи сльози. – І це тоді, як «Криптон Крекс» сьогодні виступають у клубі «Бет Чорч».

Ельвіра пильно подивилася на чоловіка. В її очах читалося здивування: Міхай рідко в чомусь відмовляв дівчаткам, і до того ж він чудово знав, що Дака обожнює цей рок-гурт. Ельвіра обійняла доньку за плечі.

– Але чому ж? – почала вона. – Це зовсім недалеко звідси. Усього лише годинка польоту, якщо не менше…

Але погляд Міхая змусив її прикусити язика.

– Ні, – відрізав він. – Nici doi viati!

Розмову було закінчено. Так уже повелося в їхній родині: якщо Міхай Цепеш каже: «Ніколи в житті», – до того ж не німецькою, а рідною мовою, отже, його рішення остаточне й оскарженню не підлягає, навіть Ельвіра не зможе пом’якшити його серце.

Не тямлячи себе від люті, Дака вирвалася з маминих рук і вибігла з підвалу. За кілька хвилин угорі грюкнули двері.

Ельвіра здивовано здійняла брови.

– А відколи це ти став диктатором? Та й чим тобі, власне, не догодили «Криптон Крекс»?

Міхай мовчки піднявся з труни і, акуратно склавши шовкову ковдру, повернувся до Ельвіри. Його очі блищали недобрим вогнем.

– А ти знаєш, хто менеджер у цих… як їх там… «Кривавих біфштексів»?

Міхай мав на увазі, звичайно ж, «Криптон Крекс», але в нього була погана пам’ять на імена і назви.

– Дітер Болен2? – усміхнулася Ельвіра.

– Не смішно, – пирхнув Міхай.

Але Ельвіру вже було не зупинити.

– Ти так гадаєш? А як на мене, дуже навіть смішно! – хихотіла вона.

Але Міхай і не всміхнувся.

– Ксантор!