Загадка старого клоуна - Всеволод Зіновійович Нестайко

— Отож-то… Ну, а щодо весел-зiлля твого, смiх-трави, то, по-моєму, воно нi до чого. Якби я, наприклад, навiть i знав секрет того зiлля, я б його людям не давав. Чесно! Радiсть повинна бути не вiд зiлля, не вiд трави. То тiльки коровам вiд трави радiсть. А людина ж не корова. Людина повинна радiти по-людському, вiд людських радостей, якi дав життя… I ще скажу. Гумор, смiх — це справа товариська, колективна. От сумує, тужить, як правило, людина на самотi. Це справа сугубо, так би мовити, особиста, iндивiдуальна. I як це не гiрко визнавати, але при найщирiшому бажаннi пройнятися найрiднiшiй навiть людинi такої ж сили сумом, який сумуєш ти сам, майже неможливо. Хоча треба, звичайно, допомагати один одному долати сум. А от смiється людина, як правиш? у товариствi. На самотi, навiть щось дуже веселе почувши або згадавши, дуже довго не посмiєшся. У гуртi — ото смiх! Ото радiсть! Так от що я тобi скажу — тримайся людей, Стьопо! Будь завжди з людьми. Старайся, щоб вони тебе любили. А для цього їх любити треба. Будь вартий людської уваги й давати. I не потрiбна тобi буде нiяка смiх-трава, нiяке весел-зiлля. От! I ще скажу — з смiхом, Стьопо, треба бути обережним. З себе смiйся скiльки хочеш, а от з iнших — дивись… Тобi смiшно, а комусь вiд твого смiху, може, плакати хочеться.

Я хотiв дiдовi сказати, що я нiколи, що я… Але я не встиг нiчого сказати. Зненацька задзвонив телефон. Я схопив трубку.

— Степанян? Привiт! А що ти робиш? — i, не даючи менi вiдповiсти, Туся затараторила:. — Слухай! Ми у Парку Примакова. Збираємося там же, бiля центральної клумби. Слухай, якщо ти й сьогоднi скажеш, що ти не можеш, я… я… — Я…- я розгублено глянув на дiда. — Хто це? — спитав дiд.

— Та… — я затулив трубку рукою. — Запрошують. Гуляти… Однокласники. — О! То бiжи швидше! — А ви?

— А я чаю поп'ю та вiдпочину хоч трохи. А то до приходу твоїх батькiв не дотягну. Бiжи! — Степанян! Ти що — оглух? Степанян! — кричить у трубку Туся. — Алло! Алло! Я вiдтулив трубку:

— Алло! Ну, чого ти кричиш? Зараз прийду. Прийду! Зараз… Який у мене гарний дiд! Мiй дiд Грицько! Як я його люблю! Все-все на свiтi вiн розумiє. Все-все… I от я бiжу у Парк Примакова. Там чекають мене. Там чекає мене мiй шостий «Б». Я вже все розповiв. До побачення! Я бiжу. Я поспiшаю. До побачення!