Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Ти хочеш від мене… — немов передражнюючи її, луною відгукнулася фігура.

— Я нічого не хочу, — Злата безвільно опустила голову на груди.

— Тримай, — владно промовив незнайомець.

Дівчина підняла голову і, побачивши простягнену до неї химерно закручену перламутрову черепашку, мимоволі відсахнулася, як від отруйного павука.

— Боїшся? Це гарна ознака. Значить, твоя душа ще жива, — сказав господар каплиці. — Візьми та слухай.

— Я знаю, що почую. Це жорстоко, — відмовилася Злата.

— Так, набагато жорстокіше, ніж ти думаєш. Але тільки це поверне тебе до життя.

Злата почувала таку втому, що в неї не залишилося сил заперечувати й сперечатися. Дівчина покірно взяла черепашку й приклала її до вуха.

«Ах, Агнесо, я хотів би назавжди викреслити Злату зі своєї пам’яті! — вдруге почула вона, але тепер слова не викликали колишнього болю. Принц продовжував: — Але я не зможу зробити цього, навіть зараз, коли знаю, як легко вона забула мене заради заморського шейха».

Черепашка випала з ослаблених пальців дівчини.

— Значить, він кохає мене, — розгублено промовила вона і тієї ж миті зрозуміла всю жахливість того, що сталося. — Я сама зруйнувала своє щастя! Як могла я сумніватися в його коханні! Дурна, пустоголова ревнивиця!

Дивлячись на розлютовану золотоволосу тигрицю, було важко повірити, що хвилину тому вона була тихою і пригніченою. Опам’ятавшись, Злата кинулася на коліна перед людиною в білому.

— Заклинаю тебе, хто б ти не був. Допоможи мені повернутися на Землю. Підкажи, як виправити те, що я накоїла!

— Я не можу вплинути на твою долю. Я — Оракул і можу лише пророчити майбутнє.

— Скажи, чи зможу я повернутися до принца? — заблагала Злата.

— Перш за все випий з лівого джерела. Ти одразу забудеш усі тривоги й хвилювання і зможеш неупереджено слухати все, що почуєш далі.

Злата покірно зачерпнула долонею з джерела забуття і зробила ковток джерельної води, холодної й солонуватої на смак. Тієї ж миті тягар сумних спогадів спав з плечей мандрівниці, і її охопила небувала легкість.

— Тепер випий з джерела пам’яті, і ти запам’ятаєш усе, про що дізналася, — продовжував Оракул.

Вода в правому джерелі була теплою й трохи гіркуватою. Ледь пригубивши її, Злата відчула приплив сил, і всі її відчуття загострилися.

— Тепер запитуй. Твій час спливе, коли лампада згасне.

Невідривно дивлячись на жовтий язичок полум’я, Злата з надією запитала:

— Чи повернуся я на Землю?

— Твоя дорога пролягає через легендарну річку за назвою Лета, звідки немає вороття, її перетинають ті, хто закінчив свій шлях на Землі, але ти — інша справа. У тобі ще вирує життя, тому ти маєш вибір.

Оракул замовк, і Злата нетерпляче поквапила його:

— Не барися, скажи який?

— Ти можеш стати зіркою на небосхилі, й тоді про тебе складуть пісні та легенди, а можеш повернутися до земних побратимів.

Злата полегшено зітхнула і, не задумуючись, випалила:

— Я не хочу бути зіркою й героїнею пісень та легенд. Мені значно більше до вподоби залишитися земною дівчиною й жити біля мого коханого.

— Якщо наприкінці шляху ти будеш хотіти цього так само жагуче, як тепер, твоє бажання виповниться.

— Хіба я можу не хотіти цього? — здивувалася дівчина.

— Так, якщо втратиш зв’язок з усім, що для тебе дороге, і забудеш себе.

Полум’я гіпнотизувало Злату, і її почав змагати сон. А проте їй хотілося ще багато про що запитати таємничого співрозмовника. Вона спробувала відвести погляд від вогню, але не змогла. У напівтемряві їй примарився образ принца і, долаючи сонливість, що огортала її, вона запитала:

— Чи побачу я свого коханого?

— Ні.

— Як?! Значить, я не побачу принца?! — з жахом вигукнула Злата.

— Побачиш, — пролунала суперечлива відповідь.

— Що означають твої слова? У них немає рації, — промовила дівчина.

Полум’я лампади розпливалося перед її поглядом, втрачаючи чіткі обриси. Злата зробила ще одну спробу відірвати погляд від вогню, але сон оповив її, і вже провалюючись в забуття, вона почула голос Оракула:

— Ти побачиш його, коли твоє серце буде належати каменю.

«Якому каменю?» — хотіла запитати Злата, але сили залишили її, повіки стулилися, і полум’я лампади згасло.