Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

Читаємо онлайн Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
двері, повернув ручку вниз оранжевим — і знову відчинив їх.

Тепер від самого порога вела широка в’їзна алея, поросла травою й оточена купками дерев, які у цю мить були розкішно залиті косими променями призахідного сонця. Удалечині виднілася велика кам’яна арка зі статуями.

— А це ще де? — вражено поцікавився Хаул.

— Покинута вілла на краю долини, — почав чомусь виправдуватися Кальцифер. — Ти ж казав мені підшукати симпатичний будиночок. По-моєму, він навіть дуже симпатичний.

— А я і не сумніваюся, — відгукнувся Хаул. — Сподіваюся, власники не заперечуватимуть. — Він знову зачинив двері — а тоді відкрив їх, повернувши ручку вниз фіолетовим. — Тепер — увага: Мандрівний Замок, — сказав він.

Зовні панували сутінки. У кімнату ввірвався теплий вітер, напоєний ніжними пахощами. Софі помітила, як мимо них пропливає жмуток темних листків, а з-поміж них прозирають великі багряні квіти. Листки повільно розтанули в присмерку, і на їхньому місці з’явилися зарості білих лілій, які мерехтіли у темряві, а вдалині виднілися відсвіти на воді призахідної заграви. Пахощі були такі чарівні, що Софі опам’яталася вже на порозі.

— Ні, Софі, не потикайте туди свого довгого носа аж до завтра, — сказав Хаул і рвучко зачинив двері. — Це біля самих Пустирищ. Молодець, Кальцифере. Дуже добре. Як і замовляли — симпатичний будиночок і багато квітів.

Він відкинув совок набік і пішов у ліжко. Судячи з усього, він таки справді надзвичайно втомився. Софі навіть трохи здивувалася, тому що не було чути ні криків, ні стогонів, ні навіть кашлю.

Софі та Майкл теж страшенно утомилися. Майкл упав на стілець — та так і залишився сидіти, погладжуючи по голові людину-пса і бездумно втупившись у простір. Софі сіла на високий табурет. Їй було якось дивно. Вони переїхали. Усе начебто залишалося, як і раніше, але все стало якось не так. Дивно. І чомусь — незрозуміло, чому — Мандрівний Замок стоїть тепер на самому краю Пустирищ. Може, це прокляття притягує Хаула до Відьми? Чи Хаул у своєму вислизанні зайшов уже настільки далеко, що вивернувся навиворіт і став, з дозволу сказати, чесною людиною?

Софі скоса зиркнула на Майкла: а він, цікаво, що думає? Проте Майкл спав, і людина-пес — теж. Тоді Софі подивилася на Кальцифера. Той дрімотно потріскував серед рожевуватих полін, прикривши жовтогарячі очі. Софі згадала Кальцифера — майже білого і з білими очима, а тоді — Кальцифера, який перелякано сидів на совку. Щось він їй нагадував. Своїм виглядом, і взагалі.

— Кальцифере, — шепнула Софі. — Кальцифере, скажи, ти ж колись був падаючою зіркою?

Кальцифер відкрив одне жовтогаряче око і подивився на неї.

— Аякже, — відповів він. — Ну ось, тепер ти сама здогадалася, і мені можна тобі про це розповідати. Угода дозволяє.

— І що — Хаул тебе упіймав? — запитала Софі.

— П’ять років тому, — кивнув Кальцифер. — На Портхавенських болотах. Якраз після того, як він затіяв усю цю справу, назвавшись чаклуном Дженкіном. Хаул гнався за мною в семимильних чоботях. Ну і налякав же він мене. Знаєш, коли падаєш, однаково важко не боятися — я ж бо думав, що приблизно за мить умру. А я страшенно не хотів умирати, тому був готовий на все, що завгодно. І коли Хаул запропонував мені таке життя, як у людей, я погодився укласти з ним угоду, не надто й замислюючись, що це таке. Ні він, ані я не уявляли собі, на що, власне, ми йдемо. Я був надзвичайно вдячний Хаулові, а він запропонував мені цю угоду тільки тому, що пошкодував мене.

— Як і Майкла, — зауважила Софі.

— Га? Що? — стрепенувся Майкл. — Софі, даремно ми стовбичимо тут, на краю Пустирищ. Я не знав, що так буде. І я починаю непокоїтися.

— У будинку чарівника вічно що-небудь стається не так, — з притиском сказав Кальцифер.

Наступного ранку ручка над дверима виявилася поверненою вниз чорним, і, хоч як не обурювалася Софі, двері не відчинялися. Софі хотілося побачити той квітник, а на Відьму їй було начхати. Отож вона вирішила зігнати досаду, схопивши відро води і взявшись відтирати знаки, намальовані крейдою на підлозі.

У розпал роботи з’явився Хаул.

— Вся в роботі, вся в роботі, — зауважив він, переступаючи через Софі, яка саме мила підлогу.

Вигляд нього був доволі дивний. Костюм, як і раніше, залишався чорним-пречорним, проте своєму волоссю чарівник повернув колишній світлий відтінок. За контрастом із чорним його волосся здавалося білим. Софі подивилася на Хаула — і відразу ж згадала про прокляття. Може, Хаул теж про нього подумав? Тим часом він витягнув череп із умивальника і сумно втупився в нього, тримаючи його на витягнутій руці.

— Бідний Йорик, — загадково мовив він. — Відьма уже почула русалок, а отже, не все гаразд у датському королівстві. Я підхопив вічну застуду, але, на щастя, я просто неймовірно безчесний. І саме цього треба триматися і надалі, — він жалібно розкашлявся, але застуда потихеньку проходила, тож кашель у нього вийшов непереконливим.

Софі перезирнулася з людиною-псом, який сидів, втупившись в неї, з виглядом не менш сумним, ніж у Хаула.

— Йшов би ти назад, до Летті, — пробурчала Софі.

— У чім річ? — запитала вона у Хаула. — Якісь проблеми із міс Ангоріан?

— Це просто жах, — погодився Хаул. — Серце в Лілі Ангоріан — з розжареної вулканічної лави.

Він поклав череп назад у раковину і крикнув до Майкла:

— Їсти! І працювати!

Після сніданку вони витягли з комори абсолютно все, що там було. Потім Хаул із Майклом продовбали у її бічній стіні отвір. Софі спостерігала, як із дверей комори курилася пилюка. Зсередини долинали зловісні глухі удари. За якийсь час Хаул із Майклом покликали на допомогу Софі. Софі підійшла, грізно вимахуючи над головою мітлою. На місці стіни зяяв прохід, він виводив на сходи, які все життя сполучали крамницю із власне домом. Хаул підкликав Софі, аби вона подивилася на крамницю. Крамниця виявилася лункою і порожньою. Підлогу було викладено чорно-білою плиткою, як у передпокої в пані Пентстеммон, а на полицях, де раніше лежали капелюшки, тепер красувалися квіти. Зокрема, там стояла ваза, повна троянд із провощеного шовку, а також букетик оксамитних квіток первоцвіту. Софі розуміла, що від неї чекають замилування і захвату, тому вона опанувала себе і нічого не сказала.

— Квіти я знайшов у тутешньому сарайчику, — пояснив Хаул. — Ідіть погляньте, як воно виглядає зовні.

Він відчинив двері на вулицю, і при цьому дзеленькнув той самісінький дзвіночок, що його Софі чула все своє життя. Софі вийшла на ще зовсім порожню вулицю. Був ранній ранок. Свіжопофарбований фасад крамниці виблискував жовтою і зеленою барвами. Вигадливі букви на вітрині складалися у слова:

С. Дженкiнс

ЖИВI КВIТИ БЕЗ ВИХIДНИХ

— Я бачу, ви змінили свою думку щодо простих прізвищ, — зауважила Софі.

— Суто з метою маскування, — відгукнувся Хаул. — А взагалі я віддаю перевагу Пендрагонові.

— А звідки ви збираєтеся брати живі квіти? — поцікавилася Софі. — Не можна ж, маючи таку вивіску, продавати вощені троянди з капелюшків!

— Почекайте —

Відгуки про книгу Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: