Незнайко в Сонячному місті - Микола Миколайович Носов

«Дідько його розбере, що зі мною таке! — дивувався Незнайко. — Все було так добре, й ось на тобі!»

Він перевертався в ліжку з боку на бік, намагаючись будь-що заснути, й раптом почув тоненький писк, наче комар пищав. Незнайко насторожився і поступово в цьому писку став розрізняти слова:

«А ти про міліціонера за-бу-у-в? Заб-у-у-в?»

«Ти бач! — здивувався Незнайко. — Та це ж моя совість! Ха-ха! Давно, як кажуть, не чували!»

Але совість не звернула уваги на його глузування й говорила далі:

«Ти ось спиш собі, а міліціонера через тебе тримають у лікарні. Піди краще до Компресика й скажи, що Свистунчик справді бачив у тебе чарівну паличку. Адже Компресик думає, що в Свистунчика не всі дома, тому й вважає за необхідне його лікувати».

— От нещастя! — пробурчав крізь зуби Незнайко. — Як тільки мені треба спати, вона прокидається і починає туркотіти, їй, бачите, вночі не спиться чомусь.

Однак совість не вмовкала й настирливо правила своєї:

«Я ж хочу, щоб ти був кращий. Я не можу спати, коли бачу, що ти робиш щось погане».

«Ну гаразд, гаразд! — роздратовано відповів Незнайко. — Завтра піду й розкажу все. Хай міліціонер покарає мене. Й чарівну паличку хай забере! Обійдуся і без палички. Через неї тільки неприємності!»

Не встиг Незнайко це сказати, як совість угамувалась, і він швидко заснув.

Наступного дня Незнайко, звичайно, нікуди не пішов, нікому нічого не сказав, а ввечері, коли совість знову почала дорікати йому, він сказав, що виконає обіцянку завтра. Таким чином, він знайшов дуже добрий спосіб миритися із своєю совістю. З нею зовсім не треба було сперечатись, а як тільки вона почне дорікати, слід було пообіцяти: гаразд, мовляв, зроблю завтра. Совість одразу втихала, і можна було спокійно спати.

Наші мандрівники, як і раніше, пропадали цілими днями в парку, а в Сонячному місті тим часом відбувалися дуже важливі події, які мало-помалу спричинилися до значних змін у житті міських жителів. Величезну роль у цих подіях відіграли троє колишніх ослів, тобто уже відомі всім Калігула, Брикун і Пегасик. З того часу, як ця трійця зустрілася на Макаронній вулиці й Пегасик надумав протягти впоперек тротуару мотузку, від якої так постраждав міліціонер Свистунчик, вони більше не розлучались один з одним. Утрьох їм було не так сумно, до того ж Брикун і Калігула сподівалися, що Пегасик придумає ще якусь цікаву забавку. Пегасик сказав, що найцікавіша забавка, яку він знає, — це обливати із шланга водою перехожих, але згодом він, можливо, придумає і ще що-небудь.

Наступного ранку, як тільки на вулицях з'явилися поливальники квітів, Калігула, Брикун і Пегасик відібрали в одного з них шланг і заходились обливати перехожих. Поки перехожі дотямилися, в чому справа, багатьох було облито з голови до ніг. Такий самий жарт Калігула, Брикун і Пегасик устругнули з перехожими і на другій вулиці, потім на третій. Усі ці їхні подвиги не пройшли непоміченими, і на другий день у газеті з'явилось нове повідомлення. Ось що там було написано:

«Нам уже доводилось писати в нашій газеті, як двоє невідомих перехожих захопили шланг для поливання квітів і поливали з нього пішоходів на вулиці. За вчорашній день трапилося ще кілька таких самих безглуздих випадків. Один з облитих з ніг до голови пішоходів простудився і захворів. Тепер він перебуває у лікарні, де, за всіма ознаками, йому доведеться пролежати декілька днів.

Необхідно відзначити, що випадки обливання водою перехожих є дикими, хуліганськими вибриками, яких давно вже не знали в нашому місті. Останній раз такий випадок трапився кілька десятків років тому. В ті далекі від нас часи ще були коротульки, яким було приємно робити неприємності іншим коротулькам. Так, наприклад, деяким з них подобалось, підкравшись до кого-небудь ззаду, несподівано вдарити кулаком по спині або вилити кварту холодної води на голову. Більшість з них любили грати в квача. Збиваючи перехожих з ніг, вони гасали по вулицях швидше од вітру, чому й були прозвані вітрогонами.

Внаслідок проведених виховних заходів вітрогони перестали існувати в нашому місті вже багато років тому. Лишається невиясненим, чи коротульки, які обливають водою, є вітрогонами, що уціліли від минулих часів, чи це якісь нові, що невідомо звідки прийшли, вітрогони. Треба сподіватися, що в майбутньому все це з'ясується».

До речі, обливання водою з шланга було не єдиною розвагою у наших вітрогонів. Побачивши, що жителі Сонячного міста часто грали в піжмурки, вони теж стали грати в цю гру, але внесли в неї деякі удосконалення. А згодом ця удосконалена гра знайшла навіть деяке розповсюдження серед простих коротульок і була названа вітрогонськими піжмурками. Кожен, хто грав у цю гру, брав у руки кварту з водою. Той, що шукав, повинен був не тільки знайти того, що ховався, але й облити його з кварти водою, а той, що ховався, повинен був облити того, хто шукав. Точнісінько так з'явилася гра, яка була названа вітрогонським квачем. При цій грі гравці ганялись один за одним і обливалися водою з кварт. Як тільки квачеві вдавалося облити кого-небудь, він одразу переставав бути квачем, а замість нього квачем ставав облитий, котрий, у свою чергу, старався облити інших гравців.

Окрім рухливих ігор, Калігула, Брикун і Пегасик дуже швидко оволоділи й настільними іграми, як наприклад, лото, доміно, більярд, шашки й навіть шахи. Однак і тут грати просто, як усі грали, їм не сподобалось, і Пегасик, що був найбільш винахідливим серед них, запропонував грати на щиглі.

При цьому методі той, хто програв у шахи, шашки, доміно чи більярд, підставляв лоба, а той хто виграв, давав йому одного, два чи якусь іншу заздалегідь обумовлену кількість щиглів.

Необхідно нагадати, що всі ці дикі витівки відбувалися тому, що Калігула, Брикун і Пегасик були незвичайні коротульки. В кожному з них лишилося дещо від тваринного стану, в якому вони перебували раніше. Особливою грубістю відзначався Брикун. Він ніколи нікому не поступався дорогою на вулиці — навпаки норовив штовхнути кожного зустрічного, наступав усім на ноги й плювався куди хотів. Замість того, щоб сміятися потихеньку, він оглушливо іржав, так що перехожі сахалися з переляку й затикали руками вуха. Коли йому що-небудь було потрібно, він не просив, а просто брав або відбирав. Коли ж йому не давали, то він хвицався ногами, а іноді навіть намагався вкусити. Він усіх обзивав лопухами та іншими образливими прізвиськами, всім погрожував обскубти вуха, надумався лазити в чужі квартири,