Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

Читаємо онлайн Гордівниця Злата - Тамара Крюкова
твоєї мрії чекає на тебе наприкінці зоряного шляху, — м’яко прошелестів Бриз.

Злата не поспішала вирушати в дорогу. У цьому світі все змішалося: сон і ява, брехня і правда. Вона більше не вірила в обіцянки дарованого щастя. Ніщо в житті не дається задарма, за все доводиться платити.

— Що я повинна зробити? — боязко запитала Злата й почула несподівану відповідь:

— Дрібницю. Лише до кінця пізнати саму себе.

— Ти жартуєш? Ніхто не знає, як це зробити! — скрикнула дівчина.

— Я підкажу тобі. У твоїй душі є тільки одне темне місце — це потаємний грот у глибині саду. Піди туди. Якщо ти зумієш перемогти в собі зло, шлях до каравели буде легкий і простий, якщо ж зло візьме над тобою верх — на тебе чекають нові випробування.

— Що ж, я готова. Веди мене до гроту. Перемогти в собі зло не так вже й важко, якщо знаєш, як воно виглядає, — безтурботно сказала Злата.

— Даремно ти так упевнена в собі. Навряд чи тобі сподобається те, що ти побачиш, — застеріг її вітер, але дівчина лише засміялася у відповідь.

Незабаром Бриз привів її до грота, схованого в заростях плюща. Гнучке гілля обплітало нішу, роблячи її майже непомітною. Злата відсунула лозу, нерішуче постояла біля входу, вдивляючись у півтемряву, і, нарешті, із завмиранням серця переступила поріг.

Сонячні промені сюди не проникали. У гроті панували вічні сутінки. Уступами стіни стікав тонкий прозорий струмок. Каміння начебто плакало, і з його сліз утворилося крихітне озерце. Злата підійшла до самого краю води.

Там, куди впадало джерело, по дзеркальній гладі йшли легкі брижі, через це здавалося, що камінчики на дні ворушаться. Дівчина зачаровано дивилася, як вони, наче мозаїка, складалися в невиразну картину. Раптом на поверхні води виникло видіння. Злата впізнала б з мільйона ці мигдалеподібні очі й чорне, немов вороняче крило, волосся. Вона згадала торжество, написане на обличчі суперниці в день, коли сталася трагедія, і в ній ворухнулася неприязнь. Герцогиня розмовляла з придворним ювеліром.

«Цікаво, про що вони говорять?» — подумала Злата і, немов у відповідь на мовчазне запитання, почула голос Агнеси:

— Наречена принца не знайома з двірцевими правилами. Якщо у неї в обручці буде несправжній діамант, вона стане загальним посміховищем. Я хочу допомогти бідолашній. Заміни фальшивий камінь на справжній. Нехай це буде моїм весільним подарунком, — лукава «подруга» простягла співрозмовнику туго набитий гаманець.

То ось хто є причиною всіх нещасть! Якщо раніше Злата недолюблювала герцогиню, то тепер її переповнила ненависть до лицемірки.

Жага помсти засліпила дівчину. Вона ледь не задихнулася від злості, що охопила її.

— Я помщуся тобі, проклята герцогине! Я змушу тебе страждати не менше, ніж страждаю я, брехлива лялько! — вигукнула Злата й з усієї сили вдарила кулаком по водяній гладі.

Бризки, солоні, як сльози, розлетілися на різні боки.

Злата прожогом вискочила з грота й не впізнала весняного саду. Палючий буревій гнав хмари дрібнесенького піску, засипаючи все на своєму шляху. Обпалені його гарячим подихом, пелюстки мерхнули й обсипалися.

— Бриз! Ти збожеволів! Що ти робиш? Зупинися! — заблагала дівчина, намагаючись перекричати розбійницький свист вітру.

— Я не Бриз. Мене звуть Сироко. Я — пекучий вітер пустелі, — почула вона у відповідь. — Ти забула, що зло можна перемогти тільки добром, і дозволила ненависті висушити сад твоєї душі.

— Я не зробила цій негідниці нічого поганого, а як вона вчинила зі мною?! І після цього я повинна бути до неї доброю? — обурилася Злата, упевнена у своїй правоті.

— Зло породжує зло. Учися прощати, — прошумів Сироко. — Ти не витримала випробування. Тепер твій шлях до каравели мрії буде тернистим і важким.

Злата зрозуміла, що зробленого не повернеш. Намагаючись устояти перед натиском пекучого вітру, вона гордо закинула голову й крикнула:

— Я пройду його всупереч усьому!

— А тебе нелегко зломити! Ти майже така непокірна, як вітер, — схвально зареготав Сироко. — За це я відкрию тобі секрет. Щоб дійти до каравели, тобі треба виконати три умови. Ти повинна втратити розум й при цьому залишитися з головою. Упасти й залишитися на висоті. І утекти, стоячи на місці. І пам’ятай: що б не сталося, зберігай вірність своєму принцу, вір у його любов і навчися прощати. Ти можеш оступитися тільки тричі, — прошумів наприкінці Сироко й буревієм помчав вдалечінь.

Розділ 12
Караван

Стояв повний штиль. Прекрасна й велична, каравела стояла на рейді, відбиваючись у гладкому, як дзеркало, морі. Жоден подув вітерцю не тривожив пониклих вітрил. Різнокольорові прапори на щоглах мляво обвисли. Каравела застигла в очікуванні загадкової пасажирки, щоб відвезти її до невідомих просторів мрії.


…А перед Златою простягалося неокрає піщане море. Жовті бархани, як застиглі хвилі, тікали вдалечінь, до самого обрію. Сонце пекло нещадно. Над землею миготів червонуватий серпанок. Пісок насипався в атласні черевички, не створені для

Відгуки про книгу Гордівниця Злата - Тамара Крюкова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: