На каравелі "Улюбленець Нептуна" - Владлен Олексійович Суслов
Федя уявив собі, ідо сталося б із сучасним містом, коли б зненацька вимкнути струм… Чорний морок окутав би вулиці й будинки. Зупинилися трамваї, тролейбуси, не працювало метро… Згасли вогні неонових реклам, зачинилися двері кінотеатрів, перукарень, магазинів, темними громаддями завмерли заводи і фабрики. Мовчав би телефон, не світився екран телевізора, не озивався радіоприймач… Сумним і жалюгідним було б життя, коли б раптом не стало могутньої сили, що змушує працювати тисячі машин, приладів і механізмів… Хвала й честь людському генію, який підкорив собі невтомного трудівника — електричний струм!
…На одному із знімків перон залізничного вокзалу в Москві. Біля вагонів електропоїзда натовп людей. У вікнах і в дверях радісні обличчя юнаків і дівчат. Це комсомольці, що добровільно від’їжджають у Сибір освоювати неосяжні простори рідної Батьківщини… Федя згадує дзвінкі голоси, прощальні потиски рук, веселий сміх і бадьору пісню, що злітала над пероном:
Едем мы, друзья,
В дальние края,
Станем новоселами
И ты, и я!
Щасливої дороги, неспокійна, відважна юнь!
За кілька хвилин електропоїзд повезе освоювачів нових земель у невідомий для них край — назустріч подвигам і романтиці.
З Москви до Владивостока, через гори Уралу, сибірську тайгу мчать по сталевих рейках найдовшої в світі електрифікованої магістралі важкі поїзди. Мимо пролітають робітничі селища й міста, заводи, де електрика вдихає життя в тисячі верстатів, плавить сталь, добуває алюміній, хром, титан, нікель, вольфрам… У науково-дослідних інститутах учені розкривають таємниці природи. Їм допомагають у цьому електронні мікроскопи, що дають збільшення в багато тисяч разів. Лікарі за допомогою струму виліковують людей від хвороб нервової системи, м’язів, шкіри, внутрішніх органів.
Електрика допомогла перетворити сотні тисяч гектарів посушливих земель Середньої Азії, Поволжя, України на квітучі сади. Тепер уже, напевно, немає такого колгоспу чи радгоспу, де б вечорами не сяяли електричні лампочки, не гули електромотори…
А струм у побуті! Електропилосос і електропідлоголотер допомагають прибирати в квартирі; в електрочайнику за кілька хвилин закипає вода, на електроплитці без кіптяви й диму легко приготувати обід, у холодильнику в найбільшу спеку зберігаються заморожені продукти, електрична пральна машина полегшує працю господарки… І це далеко, далеко не все! Справді невичерпні можливості дає ця вигідна енергія, і межі її застосування в науці, техніці, сільському господарстві з кожним роком розширюються.
— Хто це? — спитав Ніанг, показуючи на фото, на якому об’єктив Альошиного “ФЕДа” зафіксував Всеволода Петровича в оточенні хлоп’ят.
Федя із захватом став розповідати про те, з яким піклуванням і увагою ставляться до дітей у його країні. Для них у наймальовничіших куточках створені санаторії й піонерські табори. У Будинках піонерів і в школах організовано різні гуртки, де діти можуть займатися улюбленою справою: будувати моделі, фотографувати, співати, малювати, ліпити, навіть знімати кінофільми. Розповів Кудряш і про те, що на його батьківщині дітям передано стадіони, палаци спорту, водні станції. Для хлопчиків і дівчаток організовують туристські походи; для них будують дитячі залізниці, які обслуговують самі піонери; для дітей видають книги, журнали, газети. В театрах ставлять п’єси для юних глядачів, кіностудії знімають для них фільми, пр радіо і телебаченню для дітвори щодня організовують цікаві передачі…
— Федю, любий, дорогий! — з благанням у голосі вигукнув Ніанг. — Візьми мене з собою у твою чудесну Променистеанію! Яка прекрасна ваша країна!
Що міг відповісти Кудряш на прохання друга? Він і сам не знав, чи доведеться йому ще коли-небудь побачити рідну домівку, тата, маму, сестричку, своїх учителів, товаришів…
Журба знову охопила хлопчика.
“Як глибоко я помилявся! — змушений був визнати Федя. — Думав, що подвиги можна було вершити тільки в добу парусного флоту, що вік романтики давно минув… Які дурниці! Без сумніву, Колумб, Магеллан, Кук, Дежнєв, Хабаров, Лаптєв, Головін та багато-багато Інших безстрашних моряків немало зробили для науки, для людства. Звичайно, не може бути й мови про те, щоб поставити знак рівності між ними й купцем Дієго, на чий корабель я потрапив…,Та хіба романтика була лише в епоху великих географічних відкриттів?”
Чим більше Федя згадував прочитані книги, переглянуті кінофільми, бесіди з товаришами, з дорослими в школі і вдома, екскурсії по рідному краю, тим іншою поставала перед ним велика країна, в якій він мав щастя народитися й жити. Перед його очима ніби зненацька спливло те, мимо чого він проходив щодня, як повз звичайні буденні речі, в чому не вбачав ні величі, ні героїки…
А насправді кожен день, кожну годину в країні вершилися подвиги. Подумати тільки: розтерзана численними ворогами в роки громадянської війни, поруйнована й спалена, Вітчизна, ніби казковий птах фенікс, піднялася з попелу й руїн, оновлена й молода! Переборюючи неймовірні труднощі, радянські люди на заклик Комуністичної партії й уряду за кілька років створили такі гіганти індустрії, як Челябінський і Харківський тракторні заводи, Горьковський і Московський автомобільні заводи, на глухих пустирях збудували Кузнецький і Магнітогорський металургійні комбінати, приборкали сивий Дніпро, спорудивши на ньому гордість довоєнних років — Дніпрогес, у дрімучій тайзі, де віками господарювали ведмеді, звели місто — Комсомольськ-на-Амурі…
Ще й досі гримить слава про доблесних радянських льотчиків Молокова, Водоп’янова, Чкалова, Громова, Осипенко, про мужніх папанінців, чиїм героїчним дрейфом захоплювався увесь світ…
Скільки героїзму, відваги, наполегливості потрібно було проявити простим радянським людям — робітникам, колгоспникам, інтелігенції — щоб у небувало короткий для історії строк перетворити відсталу злиденну Росію в одну з найпередовіших індустріальних держав світу!..
Дихнула полум’ям Велика Вітчизняна війна. Радянські воїни й трудівники тилу, на подив світові, кували перемогу над фашизмом. Як брудний, зчорнілий сніг напровесні, танули у блискавицях і громах осатанілі орди гітлерівських розбійників. Сонце миру і щастя сходило над землею… Вічно житимуть у пам’яті народній славні імена Миколи Гастелло, Зої Космодем’янської, героїв краснодонців, Олександра Матросова, генерала Ватутіна і тисяч, тисяч інших, хто творив подвиг в ім’я майбуття…
Скажуть: це було давно. А як же тепер, у наші дні?
Та чи варт засмучуватись від того, що тобі не пощастило жити в епоху парусного флоту, з шаблею в руці мчати на коні серед бійців Першої кінної армії, дрейфувати на крижині разом з папанінцями, під гуркіт гармат штурмувати Берлін?.. Не жалкувати, а радіти й пишатися треба з того, що живеш у чудесну добу, добу торжества науки й прогресу, добу небувалих дивовижних відкриттів.
Скільки ще потрібно зробити, відкрити, винайти, дослідити! Як чудово сказав про це видатний радянський учений академік Володимир Афанасійович Обручеві
“…Гігантські ще не розв’язані завдання стоять перед
