На каравелі "Улюбленець Нептуна" - Владлен Олексійович Суслов
Скрипнули двері. Федя зіскочив з ліжка, гадаючи, що повернувся Дієго, але на порозі побачив Ніанга.
— Не ображайся, Федю, — мовив той. — Давай помиримось.
Тільки тепер Кудряш згадав, чого йшов у каюту, швидко розшукав рюкзак і дістав альбом.
— На ось, поглянь, — сказав Федя, розгортаючи альбом із фотознімками перед здивованим хлопчиком.
Зачудованими очима дивився Ніанг на невідомий йому чарівний світ. Листівки, фото викликали в нього захоплення, подив, навіть заздрість, що Феді пощастило жити в такій прекрасній країні й спостерігати все те не на малюнках, а навіч.
Розглядаючи фото, Ніанг засипав друга запитаннями. Ніколи ще Кудряш не розглядав так уважно й любовно найдрібніші деталі фотознімків, які будили в нього теплі спогади. Інколи йому так само, як і Ніангові, здавалося, що всього цього не було насправді, що це тільки марево, казка…
Ось на знімку Федя із своїм батьком. Апарат зафіксував їх у ту хвилину, коли вони біля автомата пили газовану воду. Як це просто — випити склянку шипучої води! Та як багато дав би Федя, щоб зараз збулося оце його нездійсненне бажання…
З іншої фотокартки весело посміхались Альошка й Колька. В руках у них по паличці ескімо. Федя ясно пам’ятав той день, коли вони їздили на екскурсію в Ялту. Тоді він відмовився від ескімо, бо полюбляв полуничний пломбір, а в кіоску його вже встигли розпродати. О, як би він зараз їв морозиво, коли б тільки можна було його дістати на каравелі! Але ж у шістнадцятому столітті про таку розкіш навіть уявлення не мали…
Пам’ятає; Коля й Альошка їли ескімо перед початком сеансу. В кінотеатрі демонстрували фільм “Кортик”, і Федя був невдоволений, що йому вже втретє доводилось дивитися одну й ту ж картину. Звичайно, Кудряша та його друзів годі було здивувати звуковим кіно. Вони багато разів бачили і кольорові, й широкоекранні, й панорамні фільми. Йому здавалося, що кіно існує споконвіку.
Кудряш не знав, що лише на грані двадцятого століття були винайдені зйомочні кіноапарати одночасно у Франції — братами Люмьєр, в Росії — Самарським і Акимовим, в Німеччині — Деміні і Складновським. “Великий німий”, як називали тоді кіно, швидко здобув собі широку популярність. Однак зовсім недавно, в тридцятих роках, з’явилися перші звукові фільми.
Ніанг боявся пропустити бодай слово із незвичайної оповіді, і коли Федя замовкав, поринаючи у спогади, негр благально зазирав йому у вічі і прохав:
— Розповідай ще… Будь ласка…
Проте, як Федя не намагався пояснити, Ніанг так і не збагнув, чому на білому екрані з’являються зображення людей, звірів, птахів, комах, морів, гір, неба…
Друзі гортали одну сторінку альбома за одною.
Ось перед ними панорама міста, в якому народився Кудряш. Над багатоповерховими будинками височіє телевізійна щогла. Колись Федя з байдужістю дивився на неї-так само, як на телеграфні стовпи, на клумби й квітники, повз які пробігав щодня, поспішаючи до школи… Але ж який це чудовий винахід — телебачення! Бувало, в довгі зимові вечори збиралися вони гуртом, уся сім’я, біля голубуватого екрана. Хай за вікном гуляє віхола, мороз розмальовує шибки фантастичними квітами, а ти сидиш собі в теплій кімнаті, забравшись з ногами на кушетку, і стежиш за змаганнями хокеїстів, що відбуваються десь за багато сотень кілометрів, дивишся театральні й циркові вистави, виступи гімнастів, боксерів, волейболістів… А Першотравневі й жовтневі паради, демонстрації на Червону площі в Москві! “Ех, сюди б, на каравелу, телевізор! — зітхнув Кудряш. — А втім я, здасться, надміру захопився. Адже радіохвилі, на яких працюють телепередавачі, поширюються лише на сотні кілометрів. Тому судна, що знаходяться у відкритому морі, не в змозі приймати телевізійні передачі. Щоправда, скоро й тут відбудеться революція. Незабаром запустять штучні супутники Землі, за допомогою яких телевізором можна буде користуватися в усіх куточках земної кулі. Та це буде в майбутньому… Інша річ — радіо. Радіоприймачем користуйся де й скільки завгодно. Забажав — слухай Москву… Ледь-ледь повернув ручку наладки — і вже чути голос диктора ленінградської радіостанції. Ще поворот — дзвенять чарівні українські мелодії… Вся країна, весь світ озивається до тебе різноманітними голосами, що їх з блискавичною швидкістю переносять за тисячі кілометрів невидимі радіохвилі… За допомогою радіо люди тримають зв’язок з відважними зимівниками в Арктиці і з полярниками Антарктичного материка. Радіо допомогло націлити в самісінький центр Тихого океану могутні радянські ракети-носії, надіслати й одержати сигнали з далекої планети Венери, здійснити історичні кругосвітні польоти героїв-космонавтів Юрія Гагаріна й Германа Титова”.
Грандіозні на сьогодні досягнення радіо… І важко повірити, що не так давно, 7 травня 1895 року, наш вітчизняний учений Олександр Степанович Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі продемонстрував свій перший у світі радіоприймач. Учений скромно назвав його “грозовідмітчиком”, хоч цей винахід відкрив цілу епоху в історії науки й техніки. За шістдесят з гаком літ радіотехніка зробила нечуваний стрибок. Вона знайшла своє застосування в металургії й енергетиці, в сільському господарстві і на транспорті, в медицині й метеорології… За допомогою приладів, що звуться радіометрами, здійснюють пошуки й розвідку корисних копалин; радіоастрономія досліджує неймовірно далекі зоряні системи, й галактики. За допомогою радіо вимірюють глибини морів і океанів, радіомаяки вказують шлях літакам і кораблям.
…Ось із аеродрому здійнявся літак, набрав швидкості, стрімко помчав у височінь, розвернувся раз, удруге, зробив “петлю Нестерова”, кинувся в штопор, знову вирівняв політ. “Як майстерно, як досвідчено веде його пілот!” — мимоволі вигукнете ви, стежачи за фігурами пілотажу. Але в кабіні літака нікого немає. Ним керують із землі за допомогою радіопередавача. І літак слухняно виконує всі команди оператора…
Так само на відстані керують морськими суднами, тракторами, насосними станціями газо— й нафтопроводів, лініями високовольтних електропередач, гідростанціями.
Ні, неможливо, перелічити всі ті галузі науки й техніки, в яких знайшло своє застосування радіо!
…Ніанг не відривав погляду від альбома. Розглядаючи на фото потік автомашин по вулиці Горбкого у Москві, хлопчик не міг зрозуміти, як усі ці “Волги”, “Чайки”, “Москвичі”, “ЗІЛи”, “Побєди”, голубі, червоні, зелені автобуси рухаються за допомогою двигунів внутрішнього згорання. Що за сила штовхає їх уперед? Помітивши на одній із листівок тролейбус, Ніанг, широко посміхнувся і проказав по складах:
— Ав-то-мо-біль!
Коли ж Федя пояснив йому, що це інша машина, і рухається вона за допомогою електрики, той тільки довго потирав лоб рукою, намагаючись уявити собі невидимий струм, що біжить по дротах і котить важку машину, в якій так багато людей.
“Електрика… Електрика…” — кілька разів повторив про себе Кудряш. Тільки тепер
