Джордж і таємний ключ до Всесвіту - Люсі Хокінг

— Ви — вчителька музики? — здивовано перепитав Джордж.

— Так, — відповіла вона. — А що тобі Енні нарозповідала? Що я — президент Сполучених Штатів Америки?

— Ні, — сказав Джордж, перехопивши погляд Енні у дзеркалі заднього огляду. — Вона сказала, що ви — балерина в Москві.

— Досить вже розмовляти так, ніби мене тут нема, — сказала Енні, пристібаючи ремінь безпеки. — Мамо, їдь уже! Треба рятувати тата, це дуже важливо!

Мама Енні сиділа за кермом, вимкнувши двигун.

— Не панікуй, Енні, — спокійно відповіла вона. — Твій татусь на раз потрапляв у халепу. Вибереться з неї і цього разу. Зрештою, Космос не дозволить, щоб із ним щось сталося. Гадаю, вам обом треба повертатися до школи й більше про це не думати.

— Ем-м-м, у тому й проблема, — сказав Джордж, не знаючи, як йому звертатися до мами Енні. — Ерік без Космоса — його вкрали! Ерік сам-один у позаземному просторі. Ще й біля чорної діри!

— Сам-один? — перепитала мама Енні. Зненацька вона пополотніла. — Без Космоса? Але ж як він тоді повернеться додому? Ще й чорна діра...

— Мамо, я ж кажу тобі, що це терміново! — не витримала Енні. — Тепер ти мені віриш?

— Ох людоньки добрі! Пристебни ремінь, Джордже! — скрикнула мама Енні, заводячи двигун. — І кажи, куди мені їхати.

Джордж сказав їй адресу професора Віздока, і вона так сильно натиснула на газ, що маленьке авто аж сіпнулося й помчало вперед.

Поки червона Міні маневрувала в потоці автівок, прямуючи до будинку Гвіздка, Джордж силкувався якомога зрозуміліше пояснити, що трапилось за останню добу. Маленьке авто просувалося вулицями через ціле місто, перестрибуючи зі смуги на смугу — і дратуючи пасажирів великих автомобілів, — а хлопець розповідав Енні та її мамі (яка сказала називати її Сюзан), як він учора прийшов до Еріка попросити допомоги з науковою презентацією. Розказав і про таємничу записку, що викликала в нього недовіру, і про те, як Ерік стрибнув крізь портал у відкритий космос, а він мусив кинутись слідом за ним. А ще про те, як їх обох почала засмоктувати невидима сила і як з’явилися рятівні двері — щоправда, такі нечіткі, що пролізти крізь них вдалося тільки Джорджеві.

Хлопець розказав їм, як гупнувся на підлогу в бібліотеці й побачив, що Еріка там немає, а Космоса викрадено; як він біг за злодіями, але згубив їхній слід у темряві; як повернувся до будинку шукати книжку, яку його просив знайти Ерік; як намагався її читати, але не зрозумів ні слова, а тоді знайшов заховані всередині нотатки, де було написано, що з чорної діри таки можливо вибратись; як він здогадався, де шукати Космоса, без якого не врятуватися від чорної діри, і як подався до професора Віздока...

— Віздока? Ти маєш на увазі Ґрема Віздока? — урвала його Сюзан, завертаючи за ріг.

— Так, — кивнув Джордж. — Гвіздка. Він мій учитель. А ви з ним знайомі?

— Колись давно була, — похмуро відповіла Сюзан. — Я не раз казала Ерікові, що Ґрему довіряти не варто. Але він мене не слухав. Ерік завжди був приязний до людей. Аж поки... — на цих словах вона замовкла.

— Аж поки що? — втрутилась Енні. — Га, мамо?

— Аж поки не трапилось щось жахливе, — сказала Сюзан, стиснувши губи. — Ми всі до кінця життя про це пам’ятатимемо.

— Ми всі — це хто? — запитала Енні, якій аж подих перехопило від того, що зараз вона почує захопливу родинну історію. Однак її питання залишилося без відповіді, бо мама вже повернула на подвір’я Гвіздка й припаркувала авто перед його будинком.

Розділ двадцять дев’ятий

Пробратися до маєтку було нелегко. Попри те, що будинок був старий, брудний і занедбаний, Гвіздок позачиняв усі до одного вікна й двері. Вони обійшли будинок довкола, поторсали всі клямки — та дарма. Дійшовши до вікна, крізь яке Джордж ще вранці угледів Космоса, вони побачили, що комп’ютера там більше немає.

— Але я його бачив! — запротестував Джордж. — У тій кімнаті!

Енні й Сюзан перезирнулися. Сюзан закусила губу, щоб приховати розчарування. По щоці Енні прокотилась велика сльоза.

— Якщо ми не знайдемо Космоса... — прошепотіла вона.

— Постривайте! — вигукнула Сюзан. — Ану цитьте! Чуєте?

Усі нашорошили вуха.

Звідкись зсередини кімнати почувся тихенький механічний голосок, який наспівував: «Корівка через місяць стрибала... діток звеселяла... хоча це технічно неможливо, бо без скафандра корівка замерзла б».

— Космос! — скрикнув Джордж. — Він співає, щоб ми знали, де його шукати! Але як нам до нього добратися?

— Чекайте тут! — загадково сказала Сюзан. І зникла за рогом, а вже за кілька хвилин вигулькнула в кімнаті, де співав Космос. Вона відчинила вікно навстіж, щоб Енні з Джорджем залізли всередину.

— Як вам це вдалося? — здивовано запитав Джордж.

— І як я раніше не здогадалась! — відповіла Сюзан. — Ґрем залишив запасного ключа під вазоном коло дверей. Він завжди так робив. Тож я ним і скористалась.

Тим часом Енні пішла туди, звідки долинали хоробрі наспіви Космоса, й відчинила велику шафу. Вона витягнула картонну коробку зі старими ковдрами й повикидала їх на підлогу — на самісінькому дні лежав Космос. Розкривши ноутбук, вона вкрила його екран поцілунками.

— Космосе! Космосе! Космосе! — запищала Енні. — Ми знайшли тебе! З тобою все гаразд? Ти зможеш урятувати мого татуся?

— Увімкни мене в розетку, будь ласка, — задихано сказав запилюжений Космос. Удома в Еріка він був сріблястий і лискучий — глянцевий, пещений комп’ютер. А тепер — пошкрябаний і побитий, пом’ятий і вкритий масними плямами. — Я виснажений. Моя батарея от-от сяде.

Джордж глянув туди, де вранці стояв Космос, — ось і кабель! Він вставив його у комп’ютер і зараз же почув жадібні ковтки, так наче той спорожняв велику склянку холодної води.

— Так