Норвезькі народні казки - Автор невідомий - Народні казки

— От якби вона була тут, то ви зразу повірили б! — вигукнув молодий король.

І тієї миті його дружина з’явилася коло нього. Тільки вона була дуже зажурена і сказала сумним голосом:

— Чому ти не послухався батька? Тепер я мушу вертатися до свого замку, а ти вже використав обидва свої бажання.

Вона вплела йому в чуба каблучку, на якій було викарбуване її ім’я, і зникла.

Зажурився молодий король, щодня ходить невеселий, усе думає, як би повернутися до своєї королеви. Нарешті зібрався він у дорогу.

— Піду по світу, розпитаю, може, хто скаже мені, як добратися до Білого Острова, — сказав він батькам.

Ішов він, ішов і прибився до високої гори. Там він зустрів господаря всіх лісових звірів. Коли той заграє у свій ріжок, звірі збігаються до нього. Молодий король спитав його про Білий Острів.

— Ні, не знаю, де він, але розпитаюся в своїх звірів, — відповів Лісовий Господар. — Може, котрийсь чув про нього.

Він скликав звірів, але ніхто нічого не знав про Білий Острів.

Тоді Лісовий Господар дав молодому королю лижі і сказав:

— Припни до ніг ці лижі, і вони понесуть тебе до мого брата. Він живе за сто миль звідси й порядкує всіма птахами. Запитаєш у нього про Білий Острів. А коли приїдеш до брата, не забудь повернути лижі в мій бік, і вони самі помчать додому.

Приїхав молодий король до брата Лісового Господаря, повернув лижі так, як той йому велів, і вони помчали назад.

Потім він розповів Господареві Птахів, чого приїхав до нього. Той скликав своїм ріжком усіх птахів і спитав, чи не знає хто з них дороги до Білого Острова. Але ніхто з птахів про такий острів не чув. Нарешті прилетів старий орел, який десять років літав по чужих краях, але й він нічого не знав про Білий Острів.

— Ну що ж, — сказав Господар Птахів, — є ще одна рада. Я дам тобі свої лижі, і вони донесуть тебе до ще одного нашого брата. Він живе за сто миль звідси й порядкує всією рибою в морі. Спитайся ще в нього про свій острів. Тільки не забудь повернути в мій бік лижі, щоб вони помчали назад додому.

Молодий король подякував Господареві Птахів, припнув лижі й помчав до Господаря Риби. Той скликав ріжком усю рибу, але жодна з них не знала про такий острів. Нарешті припливла стара як світ щука. Господар насилу докликався її. Почула щука, чого від неї хочуть, і сказала:

— Так, я добре знаю Білий Острів. Я там десять років куховарила. Вранці я знов туди пливу, бо королева, яку ти покинув, виходить заміж за іншого і має справляти весілля.

— Коли так, то я дам тобі добру пораду, — сказав Господар Риби. — Неподалік звідси край болота стоять три брати і вже сто років сперечаються за капелюх, плащ і чоботи. Бо той, хто має і одне, і друге, і третє, стає невидимим і може перенестись куди захоче, хоч би як те місце було далеко. Скажи, що розсудиш їх, але спершу хочеш випробувати капелюх, плащ і чоботи.

Молодий король подякував Господареві Риби і скористався його порадою.

— Чого ви тут так довго сперечаєтесь? — сказав він братам. — Дайте я вас розсуджу. Але спершу мушу сам випробувати капелюх, плащ і чоботи.

Зраділи брати, що скоро їхній суперечці буде край, і дозволили йому одягти капелюха, плащ і чоботи.

— Прощавайте, коли зустрінемось, я вас розсуджу, — сказав молодий король братам і загадав, щоб чоботи понесли його на Білий Острів.

Коли він летів, то наздогнав Північного Вітра.

— Куди ти поспішаєш? — запитав Північний Вітер.

— На Білий Острів, — відповів молодий король і розповів йому, що з ним сталося.

— Ти долетиш на Білий Острів швидше за мене, — сказав тоді Північний Вітер, — бо я мушу заглядати в кожен закуток. Та коли ти прилетиш до замку, стань біля дверей і почекай на мене. Я не забарюсь і ввірвуся на острів з таким гуком, ніби хочу завалити весь замок. Тоді чоловік, який хоче одружитися з твоєю королевою, вийде поглянути, що сталося. Ти схопи його за барки й викинь надвір. А я вже потурбуюся про те, щоб його спекатись.

Молодий король послухався Північного Вітру. Він став біля дверей, а коли Вітер загув, засвистів і почав рвати з замку стіни й дах, наречений захотів поглянути, що сталося. Тільки-но він підступив до дверей, король схопив його за барки й викинув надвір. А Північний Вітер відразу підхопив його й поніс геть з Білого Острова.

Молодий король зайшов до замку, а королева й не впізнала його, такий він був блідий і виснажений, бо довго блукав по світу й дуже побивався за нею. Та коли він показав їй каблучку, в на зраділа від щирого серця. І вони влаштували такий бучний бенкет, що про нього ще довго згадували в тих краях.

Чесно здобута монета

Була собі колись бідна вдова. Жила вона в маленькій хатині край села, їсти не мала чого, палити в хатині теж не мала чим, от і послала вона свого малого сина в ліс по дрова. Надворі був холодний осінній день, і хлопчина цілу дорогу до лісу біг підстрибом, щоб нагрітися. Збираючи в кошик то гіллячку, то коріняку, хлопчина часто бив руками по тілі, бо з холоду вони почервоніли, ніби ягоди брусниці, що росла навколо.

Назбирав хлопчина повний кошик дров і подався додому. Коли це на галявині він раптом побачив білий, з’їдений негодою камінь.

— Бідолашний старенький каменю, — пожалів його хлопчина, — який ти блідий, аж білий. Мабуть, дуже змерз.

Він скинув із себе курточку й накрив камінь.

Прийшов хлопчина додому, а мати й питає, чого це він у такий холод ходив до лісу в самій сорочці. Хлопчина й розповів їй, що побачив у лісі старий, побілілий з холоду камінь і накрив його своєю курточкою.

— Йолопе! — накинулась на нього мати. — Невже ти гадаєш, що камені мерзнуть? А якби навіть мерзли, то своя сорочка ближча до тіла. Одяг тепер дорогий, у нас його нема, а ти викинув на камінь добрісіньку куртку!

І вона погнала хлопчину назад до лісу по куртку.

Прийшов він на ту галявину, де