Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська - Олександр Степанович Дерманський

— Це ти гарно придумала, — похвалила її Евридіка. — Я знаю, тут неподалік один хом’як живе. Ходімо до нього, гляди, він нам допоможе.

Хом’як довго не хотів потикати носа з нори, коли жабка з мишкою погукали його знадвору. Він був надзвичайно жадібний, тому нікого не хотів і близько бачити коло своєї нори. Товстун усе боявся, що доведеться кого-небудь пригощати чимось зі своїх запасів. Щоразу, перш, ніж вийти з нори, він ретельно ховав по закутках усі харчі.

Коли скупердяй врешті визирнув до непроханих гостей, він не міг вимовити й слова, адже напхав за щоки зерна більше, ніж там могло вміститися. Якби він відкрив рота, зерно почало би сипатися з нього, як із драного мішка.

— Ти не бачив нашого друга Ониська? — запитала хом’яка Одарочка.

— Так, Ониська, — підхопила Евридіка, — вужа.

«А, це вони мають на увазі того тонкого типа, що хотів захопити моє житло… — думав хом’як. — Та їх тут ціла зграя… треба бути пильним…» — він щосили замотав головою.

— Може, ти чув щось незвичне? — спитала Евридіка.

«Ще б не чув, — в’їдливо подумав хом’як. — Той мотузок так репетував, ніби це не він до моєї хати вдерся, а я до його… Знаю я, що вам усім потрібно — моя пшеничка. Але нічого ви не отримаєте! Дулі я вам дам, а не зерна!.. Я що, для вас його накрав? Усі хочуть задарма попоїсти. Дулі вам…» — і хом’як ще дужче замотав головою в різні боки.

— Дивний він якийсь, — сказала Одарочка, коли вони, так і не почувши й слова від товстуна, пішли собі далі. — Німий чи що?

— Може, він хворіє на свинку, — знизала плечима Евридіка. — Бачила, які в нього щоки?..

— Поглянь! — раптом вигукнула Одарочка. — Що то там?!

Попереду метушилися якісь жуки. І метушилися не просто так, а біля чогось. Точніше, біля когось. А ще точніше — біля непритомного Ониська! Жуки хапали вужа за хвоста своїми чіпкими щелепами і, задкуючи, тягли його до межі з сусіднім городом.

Це були жуки кравчики, а на розорі зяяли їхні круглі нори.

— Уперед!!! — вигукнула Евридіка й кинулася на допомогу Ониськові.

За нею пострибала Одарочка.

— Ану відпустіть! — загукали вони до кравчиків.

— Це наша мотузка! — погрозливо заклацали ті щелепами. — Ми її знайшли. Ану геть!

— Ніяка це не мотузка — це Онисько, — заперечила Одарочка.

— А ми все одно його перші знайшли! — не поступалися кравчики. — Ми будемо з нього кубла вити у норах. — Вони дружно вхопилися за хвіст Ониська і підтягли його вже майже до самого входу однієї нори.

— Ще чого! — вигукнула Евридіка. — Он з картоплиння вийте чи з пирію. А Ониська ми забираємо.

Одарочка з Евридікою вхопилися за Ониська з боку голови і щосили потягли на себе.

Кравчики теж не збиралися здаватися і цупили здобич до себе. Онисько натягся, як струна, здавалося, він ось-ось не витримає цього впертого перетягування і перетвориться з одного середнього вужа на двох вужиків. Але жабці з мишкою не потрібні були два вужики, їх цілком влаштовував один — Онисько. Тому подруги смикнули його з такою силою, що жуки попадали в грязюку і розтисли щелепи.

Невдоволені й сердиті, кравчики поховалися в норах, вони не наважилися вступати в бійку з більшими за себе мишкою та жабкою.

Ониська принесли додому і вмостили у ліжку. Одарочка поклала йому на лоба компрес із настоянки квітів коров’яку, а Евридіка натерла спину соком хрону — щоби не застудився.

Надвечір бідолаха прийшов до тями.

— Знаєте, я сьогодні потрапив під справжній метеоритний дощ! — хвалився він сусідам. — Якби на моєму місці був хтось не такий спритний — навряд чи йому пощастило би вибратися з тієї халепи живим…

Одарочка з Евридікою тільки мовчки посміхалися. Вони були задоволені, що все скінчилося добре. А про кравчиків Ониськові вирішили поки що нічого не говорити.

Як ви вже знаєте, хробачка Кузю хлібом не годуй — дай на скрипочці пограти. Тим паче, що хробачки хліба не їдять. Та й на скрипках, правду кажучи, не всі грають. Але принаймні одного такого ми з вами знаємо.

Сьогодні Кузя з самого ранку був дуже радісний і навіть схвильований. Ще б пак! Адже він щойно закінчив свій новий твір — «Вальс картопляного цвіту». Ба більше — хробачок винайшов нову ноту. Так-так, не дивуйтеся.

Усім відомо, що існує сім нот: «до», «ре», «мі», «фа», «соль», «ля» та «сі». А Кузя ненароком придумав іще одну. Він грав заключні акорди свого нового вальсу, і, коли мав зробити останній порух смичком, щоб зіграти фінальну ноту «ля», у нього нестерпно засвербіло підборіддя. Через це музикант мимоволі зіграв не «ля», а якусь зовсім незнайому ноту. Вона прозвучала хоч і незвично, але так доречно, що Кузя спочатку нічого й не второпав, не міг повірити, що він щойно зробив відкриття. Для певності Кузя спробував ще раз видобути зі своєї скрипочки дивний звук. Вийшло! Знову й знову він грав несподівану ноту, аж поки переконався, що вона насправді існує і що вона таки нова.

На радощах Кузя кинувся поділитися сенсацією з друзями.

Спочатку він натрапив на Ониська, що ніжився на сонечку неподалік соняха.