Сто років тому вперед - Кір Буличів

— Алісо, поглянь! — пролунав гучний голос Юдзо.

Аліса обернулась до ілюмінатора, який дивився на учбовий катер.

Вона побачила, як Посейдон підходить до корабля, несучи скафандр Юдзо.

Але хлопчика схвилювало не це.

— Що сталося? — запитала Аліса.

— Поверни прожектор правіше! — попрохав Юдзо. — Ще правіше. Бачиш?

Промінь прожектора вихоплював із темряви остови кораблів, кам’яні брили, понівечені шматки металу… І раптом Аліса помітила рух. Від стіни кратера до корабля поспішали якісь постаті. Незрозумілі істоти були в чорному, і тому важко було розібрати, що вони собою являють.

Цієї миті відчинилися двері перехідника, і зі скафандром у руці з’явився Посейдон.

— Бережися, Посейдоне! — покликала його Аліса.

Той відразу збагнув, у чім річ, кинув скафандр хлопчикові, а сам метнувся до пульта, щоб увімкнути збільшення на екрані.

— Поліно, — сказав він, вдивляючись у рухливі постаті, — ми бачимо людей. Вони наближаються до «Сакури» і до нас.

— Дуже добре, — відповіла Поліна, — я виходжу їм назустріч. Отже, тут працює якась невідома нам лабораторія,

— Обережніше, Поліно! — втрутилася в розмову Аліса. — Хоч Посейдон не вірить, я все одно думаю, що тут космічні пірати. Невже може бути лабораторія, яка розбиває і грабує кораблі?

— Увага, — промовив Посейдон. — Це не люди.

— А хто? — спитала Поліна.

— Це прихідці. Можливо, тобі залишитися в «Сакурі»?

Та було видно, що Поліні не пощастить зникнути. Темні істоти поділилися на дві групи. Одна з них поспішала до «Арбата», друга кинулася до «Сакури».

— Вони йдуть до тебе, — попередив Посейдон. — Гадаю, вони стежили за нами і знають, що ти на борту «Сакури». Я йду до тебе на допомогу.

— Залишайся на кораблі, — сказала Поліна.

— Не можу. Ти в небезпеці. «Арбат» можна зачинити, й діти протримаються в ньому до мого повернення. Ти беззахисна.

І, не витрачаючи більше слів, Посейдон рушив до перехідної камери.

— Я теж виходжу, — почула Аліса голос Поліни. — А то я почуваю себе в цій коробці, як щур у пастці.

— Посейдон пішов до тебе, — мовила Аліса.

Вона дивилася, як Посейдон сягнистими кроками поспішає по відкритому простору. Потім вони побачили й Поліну. Поліна вийшла з «Сакури» саме в той момент, коли до «Сакури» підбігли перші з чорних постатей.

— Хто ви? — встигла запитати Поліна.

І враз чорні постаті накинулись на Поліну, наче зграя вовків на оленя, й повалили її на каміння.

— Посейдоне… — Й цієї миті зв’язку не стало.

Певно, чорні істоти зірвали з шолома антену.

Посейдон мчав до Поліни величезними стрибками.

Але добігти до неї не зміг.

Кілька чорних постатей зустріли його, і він ударився об них, зім’яв найближчих суперників, та не витримав ваги решти.

— Увага, Алісо! — долинув до рубки його голос. — Із корабля не виходити. Я тимчасово припиняю опір, щоб проникнути в астероїд слідом за Поліною. Чекайте мене…

На цьому урвався і зв’язок із Посейдоном.

У рубці панувала тиша.

Аліса та Юдзо залишилися самісінькі.

Аліса помітила, що Юдзо поспішає, натягує скафандр. Вона подумала, що і їй не завадить одягтися. Може, доведеться вийти з корабля. Вона побігла до шафи, аби зняти останній скафандр.

— Стеж, щоб вони не підійшли, казатимеш мені, де вони, — крикнула вона Юдзо.

Добігши до шафи, вона зупинилася. Ні, спершу треба зачинити корабель. Аліса піднялася навшпиньки, щоб увімкнути екстрений замок. На будь-якому кораблі є ця система електронного блокування — коли її ввімкнено, люк не відімкнути ніяким ключем. Тільки розрізавши обшивку корабля, можна в нього проникнути.

— Вони йдуть сюди, — сказав Юдзо.

— Всі?

— Ні. Майже всі потягли до стіни Поліну й Посейдона. А троє йдуть сюди.

— Ех, шкода в нас нема бластера, — зітхнула Аліса.

— Так, — згодився Юдзо. — Зараз би ми їх розстріляли.

— А раптом… — Аліса задумалась, тримаючи в руках скафандр. У неї буйна уява, і вона вміє придумувати неймовірні пояснення подіям. — А раптом цей астероїд некерований? А чорні істоти — тутешні рятувальники. Тільки вони не з нашої системи і не знають мови. От вони й витягають із кораблів усіх, хто зазнає аварії, щоб сховати їх усередині астероїда.

— Я не вірю! — мовив Юдзо. — Рятувальники не кидаються на людей, як звірі.

Аліса натягла скафандр, наділа шолом, та поки що не стала опускати забрало. Це можна зробити в одну секунду.

— Вони підійшли до корабля, — повідомив Юдзо.

— Подивимося, що вони робитимуть, — відповіла Аліса.

Чекати довелося недовго. Пролунав удар у люк. Потім ще один, сильніший за перший.

— Діти мої козенята, — сказала Аліса, — це я прийшла, молочка принесла.

— Що ти говориш? — здивувався Юдзо.

— Це дитяча казка, ти її не знаєш. Один вовк переодягся козою і прийшов у дім до кози, щоб з’їсти її дітей.

— Я знаю таку казку, — відповів Юдзо.

— Тільки нас не ошукаєш, — мовила Аліса.

Наступний удар був сильніший.

— Чим вони стукають? — подумав уголос Юдзо. — Що в них, кулаки залізні?

Удари сипалися один за одним, одноманітно й монотонно.

— Якщо вони не зовсім