Сто років тому вперед - Кір Буличів

Клацнула застібка амортизаційного крісла, потім другого. Хтось застогнав.

— Спокійно, — сказав Посейдон. — Зараз підімкну себе до аварійного освітлення.

Відразу ж загорілося слабке світло під стелею рубки.

Друга лампа загорілася в лобі Посейдона.

Люди вилізали з крісел, приводили себе до ладу. На щастя, ніхто сильно не постраждав. Тільки Юдзо подряпав щоку — зірвався один із дисплеїв і зачепив його. Алісине крісло похилилося, але встояло. Головний екран розбився, проте допоміжні працювали.

— Це ти стогнав, Юдзо? — запитав Посейдон, дивлячись на хлопчика.

У нього по щоці простяглася червона смужка.

— Ні, — відповів хлопчик упевнено.

— Це я стогнала, — призналась Поліна. — Я згадала, що посуд у шафі був не закріплений.

— Ой, там моя улюблена чашка! — вигукнула Аліса, кидаючись у кают-компанію.

Посейдон морочився з освітленням. Поступово світло ставало дедалі яскравіше.

— А тяжіння тут нормальне, — зауважила Аліса, — як на Місяці.

— Авжеж, менше за земне, — мовив робот. — Я це вже завважив.

Загорілося світло і в кают-компанії.

Аліса розчинила шафу й звідтіля посипалися черепки чашок і тарілок.

— Я не раз попереджав, — заявив робот, почувши дзенькіт, — що корабельний посуд має бути металевий або пластиковий. Пристрасть людей до порцеляни нерозумна.

— А моя чашка ціла, — озвалась Аліса.

Поліна пройшла до аптечки, дістала пластир і спирт.

— Алісо, — попрохала вона, — подбай про Юдзо. А мені треба вийти на зв’язок із Марсом.

— Давно пора, — сказав Посейдон, обертаючись до рації.

Юдзо тим часом підійшов до ілюмінатора й намагався розгледіти, що діється зокола.

Алісі довелось потягти його за руку, він одійшов від ілюмінатора і дав помити й заклеїти щоку. Спирт боляче щипав, але Юдзо навіть не скривився.

— А раптом мій батько… — почав Юдзо. — Адже його теж могло притягти.

— Ну що, Посейдоне? — спитала Поліна. — Налагодив зв’язок?

— Доведеться потерпіти, — відповів Посейдон. — Рація розбита.

— От жаль! — зітхнула Поліна. — І скільки тобі треба часу?

— Години зо дві, — відповів робот. — Я дістану запасні частини.

Поліна очистила пульт від черепків і спробувала увімкнути зовнішній прожектор.

— Постривай, — зупинив Посейдон. — Не жіноча це справа лагодити освітлення.

Він одкрив кожух пульта, замінив один із блоків і за ілюмінатором стало ясно — промінь потужного корабельного прожектора розітнув темряву. Всі підійшли до ілюмінатора.

— Ой! — першою вигукнула Аліса. — Що це означає?

Корабель «Арбат» опинився у великому круглому заглибленні, схожому на місячний кратер. Стіни кратера були високі й круті. Але, подив викликало не це, а те, що «Арбат» опинився в кратері не сам.

Довкола нього лежали кораблі й уламки кораблів.

Деякі, певно, розбилися давно і не можна було вгадати, якими вони були раніше. Інші кораблі були обідрані, немовби якийсь жартівник зривав із них обшивку, залишаючи тільки скелети шпангоутів. Треті розбилися під час посадки. Але два чи три кораблі здавалися цілісінькими.

Посейдон поволеньки вів променем прожектора по цьому дивному звалиську, і промінь по черзі висвітлював тих, що зазнали аварії.

Ось промінь завмер на золотому написові на борту корабля.

— «Робінзон», — промовила Аліса.

— Здрастуй, дідугане, — привітався Посейдон. — Коли ми бачилися з тобою востаннє? Здається, на Ганімеді. Ти на вигляд був куди кращий. Ось ти де пропав, ось де завершив свій славний шлях!

Промінь прожектора пішов убік. Зупинився, освітив напис «Гучний сміх».

— Яка дивна назва, — озвалась Поліна, дивлячись на понівечений обідраний корабель.

— Ти не чула? — спитав Посейдон. — Це була дивна компанія. Прихильники веселої музики. Вони літали по різних планетах із концертами. Співаки й клоуни.

— Невже вони загинули?

— Якщо всередині астероїда немає атмосфери, — сказав Посейдон, — тоді діватись нікуди.

Промінь тим часом повз далі й раптом пролунав відчайдушний крик Юдзо:

— Це батько! Батько тут! Я казав, що знайду батька!

Хлопчик показував на корабель, що лежав за «Гучним сміхом». На борту був напис «Сакура». І знак геологічної служби.

— Це наш корабель! — повторював Юдзо. — Пустіть мене, будь ласка, туди. Я там мушу бути.

— Там його нема, — тихо мовила Поліна.

Під холодним безжалісним світлом прожектора видно було, що корабель постраждав під час посадки, до того ж частину металевої обшивки знято.

— Але я все одно мушу туди піти, як ви не розумієте! — наполягав Юдзо. — Батько міг залишити там записку. Хоч би записку…

— Заспокойся, Юдзо, — благала Поліна. — Ми неодмінно підемо туди й оглянемо корабель.

— Ти сказав, що всередині астероїда може бути атмосфера? — запитала Аліса у робота. Вона спитала неголосно, тому що не вірила в це.

— Навряд, — відповів Посейдон. — Астероїди — мертві тіла. На них немає атмосфери. Вона б не змогла втриматися, бо притягання надто мале.

— Але тут притягання велике!

— Поглянь за ілюмінатор. Ясно ж — тут вакуум.

— А всередині?

— Всередині камінь, — відповів Посейдон.

— А якщо всередині зроблено порожнину і в ній сидять люди, у яких є генератор гравітації?

— Ну, Алісочко, ти мені починаєш розповідати фантастичний роман. Хто й чого сидітиме в мертвому астероїді?

— Космічні пірати! Вони зумисне пробралися в Сонячну систему