Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг
Мені відняло мову.
Я була не просто потворою.
Я була потворою без гривки!
— Усі решта теж не проти, — сказала Марі. — Правда ж, Надіфе?
— Звісно! — погодився той.
— А ти, Нільсе? — повернулася до нього Марі. — Хай би Анне Беа поласувала яблучним пирогом увечері вдома?
— Аннебі… Анне Беа нічим не ласуватиме увечері, — відповів Нільс.
Я підвела голову.
— Вона співатиме на Конкурсі талантів, — широко всміхнувся він. — Можете починати її вітати! Це буде бомбезний виступ!
Я чула, як вражено зойкнула Тея, і ледь крізь землю не запалася.
…Мов бездонний льох
— Анне Беееааа!
Я міцно вмерзла в підлогу.
— Підійди сюди, будь лааааска!
Я озирнулася за Нільсом, але згадала, що він пішов до спортзали разом із мамою, татом, Крістоффером та тіткою Муною. Юганна й Бріттані теж вже були там. Я затрималася, бо хотіла востаннє перевірити свій вигляд.
Першою була думка заховатися у дівчачій роздягальні. Психічна атака зараз ніяк не на часі. Але я знала: Тея вже мене помітила. Інакше не репетувала б на все горло. До початку конкурсу залишалося п’ятнадцять хвилин.
Я рішуче відкашлялася.
Виходу не було.
— Ооооось ти де! — солодким голосом проспівала Тея, коли я вийшла з роздягальні.
Вона стояла перед дверима спортзали, уперши руки в боки й схиливши набік голову. Обабіч неї і трохи позаду в такій самій позі стояли Роня та Ширін. Бракувало хіба Ріанни з мікрофоном.
Тея зміряла мене поглядом.
— Креативне рішення, — фиркнула вона. — Ще скейт би тобі в руки, і справжній хлопчисько!
Я торкнулася голови.
Усе ще не почувалася комфортно з нашим вибором.
Коли я очуняла, після того як зомліла на уроці домоведення, чоло й потилиця так боліли, що Бендік мусив намочити рушник у крижаній воді й обтерти ним мою голову. Це допомогло від болю, але на зовнішній вигляд не вплинуло. Як на мене…
Однак Марі й Ільва-Мерете були іншої думки.
— Достатньо вдягнути ввечері якусь прикольну шапочку, — порадила Марі. — Матимеш дуже крутий вигляд на сцені! Як справжній бомбовий скейтер!
— Ніхто й не помітить, що гривки немає, — кивнула Ільва-Мерете. — Журі точно не зверне увагу!
Варіантів для вибору я однаково не мала. Або шапочка, або обсмалене волосся. І хоч я ніколи не ношу в приміщенні шапок, можете мені повірити — другий варіант був би ще дуркуватіший.
Я натягнула чорну шапку нижче на чоло й ступила крок у бік спортзали. Тея — за мною.
— Я ще з тобою не закінчила! — крикнула вона мені в спину. — Я чула, як Сюнне казала, що ви гратимете щось в англійському стилі?
Я, примружившись, глянула в залу.
Сюнне стояла за дверима й про щось розмовляла з бібліотекарем Яном Еріком. Я відчула легке розчарування. Не думала, що вона з тих, хто розпатякує чужі таємниці. Принаймні не такій знаменитій пліткарці, як Тея.
— Алльо! — не вгавала Тея. — Англійський стиль?
Я не встигла й рота розтулити, як Роня та Ширін бухнули реготом.
— Першої миті мені здалося, ніби ти хочеш випендритися! — сміялася Тея. — Я не знала, що й подумати! Так, ніби той, хто співає в англійському стилі, має хоч якийсь БІСОВИЙ шанс на успіх!
Мені зсудомило живіт.
Саме я запропонувала пісню, яку трохи переробила в такому стилі. Він додає мені потуги, коли почуваюся пригніченою і будь-що хочу повернути собі радість. Нільсові й тітці Муні сподобалося, Юганні й Бріттані — начеб теж. Чула, як вони іноді мугикали мою пісеньку собі під ніс.
А якщо Тея має рацію…
А якщо це справді остання дурість — співати пісню, аранжовану в англійському стилі…
А якщо я сфальшивлю або решта зіб’ються…
А якщо знову повториться історія різдвяного концерту в третьому класі… І тоді all over again!
А в залі — понад сотня глядачів: школярі, батьки й учителі. Сором перед мамою, татом, Крістоффером і тіткою Муною…
Перед…
— До речі, ми й далі зустрічаємося з Маґнусом! — ошкірилася Роня. — І ми є stronger than ever!!!
— Тож навіть не сподівайся, що твоя пісенька заведе хоч когось, окрім тебе! — додала Ширін.
Іноді мені здається, що саме Ширін — найстервозніша з-поміж оцих трьох суперкрутих дівчат. Вона має більше клепки в голові, ніж Тея та Роня разом узяті, і значно гарніша за них, але ніхто не наважується сказати таке вголос, бо Тея, за замовчуванням, є старшою крутелицею, а Роня — її заступницею. Та якщо одного дня Ширін повстане проти них і переможе, у середній школі настане справжнє пекло, незрівнянне з нинішньою ситуацією.
— Агов, дівчатка! — гукнула Тея. — Маємо мало часу, щоб гаяти його тут на якусь лузерку! Треба готуватися до шоу!
Вона війнула русявим кінським хвостом і стягнула на один бік білий светр. Чорна бретелька бюстгальтера в’їлася їй у плече.
— Шкода тебе… Ніколи нікуди не кличуть, — глузливо скривилася Роня. — Ото буде сміху, як альбіноска в чорному гепнеться мармизою на сцену!
Ширін дивилася на мене розширеними очима, погляд — мов бездонний льох.
— Такі, як ти… — мовила вона. — Такі, як ти, навіть не мали би права народжуватися…
З цими словами всі троє розвернулися і помарширували в спортзалу.
А за три секунди по тому почалося. Перший вибух реготу. Потім почувся ще один, далі — ще, зрештою, уся публіка аж заходилася сміхом.
У спортзалі було темно, на столах горіли стеаринові свічки, тож я нічого не бачила. Зате чула. Неважко було здогадатися — сміялися з мене. У коридорі стояла тільки я. Просто під люстрою, яка осявала мене. Усі в залі могли бачити, як я мружуся, обертаю очима і ось-ось помру.
Ще ніколи мені не було так боляче всередині, як тієї миті. Це багато про що каже, бо я вже стільки зазнала болю, що й з ліку збилася.
Усе в мені наче обвалилося. Серце, легені, нирки, шлунок, кістки — геть усе. І хоч нестерпно боляче вдихнути повітря, бо легені мов склеїлися докупи, було б значно гірше, якби всі органи, зірвавшись зі своїх місць, зіткнулися на шаленій швидкості між собою.
Як того дня, коли Маґнус заговорив до мене на шкільному ґанку й усміхнувся, я забула про все лихе, так тепер забула все хороше. На що я, власне, сподівалася? Що достатньо буде заспівати, і всі відразу вважатимуть мене нормальною? А Маґнус побачить, що я нічим не гірша за Роню? Якою ж дурною треба вродитися!
Нізащо в світі не вийду на ту сцену!
Нізащо в світі!!!
