Джордж і таємний ключ до Всесвіту - Люсі Хокінг

Взагалі, ця дослідниця твердо переконана, що колись на Марсі було життя. Інколи вона стверджує, що воно досі там є. Це стало б одним із найдивовижніших відкриттів за всю історію людства. Проте наразі більше нічого не відомо. Щоб знати точно, треба самим потрапити на цю гарну червону планету.

Джордж хотів було запитати, чому Марс червоний, але побачив, що жінка вже закінчує свій виступ.

— Перед тим як оголосять коротеньку перерву, може, хтось має запитання? — звернулась вона до слухачів. — Опісля ми обговорюватимемо останню, найважливішу тему.

Джордж засмутився — на жаль, він потрапив уже на закінчення виступу, — тому підняв руку, щоб дещо запитати.

Тим часом усі науковці перешіптувалися: «О-о-о, тістечка!» Ніхто не хотів ні про що питати.

— Ну що ж, тоді трохи перепочинемо, — сказав Ерік, не помітивши, що Джордж підняв руку.

Учені мужі кинулися до столика в кутку кімнати, щоб встигнути запопасти по кілька пончиків з джемом, поки їх усі не розхапали.

Однак рудоволоса пані помітила худорляву руку Джорджа.

— Постривайте, заждіть, — сказала вона, дивлячись на Джорджа. — Колеги, ми все-таки маємо запитання — від нашого юного приятеля.

Всі обернулися поглянути на Джорджа. Побачивши, що той ще зовсім хлопчисько, вони всміхнулися й повернулися з кавою й тістечками на свої місця.

— Що саме тебе цікавить? — запитала пані науковець.

— Ем-м-м... якщо ви не проти... скажіть, будь ласка... — Джордж раптом зніяковів. Він подумав, що його питання, мабуть, геть дурнувате і всі з нього сміятимуться. Тоді глибоко вдихнув і запитав: — Чому Марс червоний?

— Гарне запитання! — вигукнув хтось із вчених, помішуючи свій чай. Джордж полегшено відітхнув. Професорка Кжкзак — рудоволоса пані науковець, чиє прізвище ніхто й не намагався вимовити — кивнула й узялася відповідати.

— Якщо пройтися пагорбами та горами тут, на Землі, можна побачити червоні ділянки, на яких нічого не росте. Наприклад, у Великому каньйоні в Сполучених Штатах Америки. Але не тільки там. Тамтешній ґрунт червоного кольору, бо містить іржу. Коли залізо окислюється — тобто ржавіє — воно стає червоним. І поверхня Марса червона саме тому, що містить окислене залізо, тобто іржу.

— То виходить, Марс складається із заліза? — запитав Джордж.

— Не зовсім. Трохи раніше ми відправили на Марс роботів і завдяки їм знаємо: його поверхню вкриває тонкий шар поржавілого заліза, що й надає планеті червоного забарвлення. А поверхня Марса під цим прошарком червоного пороху, цілком імовірно, дуже схожа на поверхню Землі — тільки що без води.

— Тобто на Марсі немає води?

— Є, але, наскільки нам відомо, не в формі рідини. Удень на Марсі страшенно спекотно — вся вода випаровується. Знайти її можна тільки там, де завжди — і вдень, і вночі — низька температура. Тоді вода замерзає. Наприклад, на полюсах. Ми знайшли чимало замерзлої води — льоду — на північному полюсі Марса. Так само й на Землі: на полюсах — в Арктиці та Антарктиді — є величезні поклади льоду. Ну що, я вичерпно відповіла на твоє запитання?

— Так, дякую! — відповів Джордж. Він напружено міркував, що б іще запитати, як наперед вийшов Ерік, ставши поруч із пані професоркою.

[9]

— Дякую, професорко Кжкзак, — сказав він, — за дуже цікаву доповідь про Марс.

Професорка Кжкзак легенько вклонилась і повернулася на своє місце.

— Любі друзі й колеги, — продовжував Ерік. — Ми переходимо до нашої останньої, найважливішої теми, але зараз я хотів би подякувати усім за те, що ви тут зібрались. Дехто з вас прибув з іншого кінця планети, але я впевнений, що сьогоднішні виступи довели: ваша мандрівка не була даремна. Гадаю, немає потреби нагадувати, що існування Космоса — це строго конфіденційна інформація.

Усі погодилися.

— Отож запитання, на яке ми сьогодні спробуємо дати відповідь, — вів далі Ерік, — викликає глибоке зацікавлення у всіх науковців. На жаль, ми вже не раз бували свідками того, як наукові знання використовують на шкоду всім, і саме тому прийняли Клятву науковця, пообіцявши займатись наукою лише на благо людства. Проте сьогодні ми постали перед дилемою. Ви чули новини, бачили в суботу марш захисників довкілля і розумієте, що тепер все більше людей стурбовані становищем Землі. Отож питання, на яке ми мусимо відповісти, звучить так: що нам робити — шукати способів, як поліпшити життя на Землі та розв’язати наявні проблеми, чи спробувати відшукати іншу планету, де б могли жити люди?

Вчені мужі статечно мовчали. Джордж бачив, як кожен із них написав відповідь на маленькому клаптикові паперу. Тоді Ерік зібрав усі папірці в капелюх. Загалом, разом із господарем дому і рудоволосою пані професоркою, проголосувало восьмеро науковців. Ерік почав один за одним розгортати папірці.

— Земля.

— Земля.

— Інша планета.

— Інша планета.

— Інша планета.

— Земля.

— Земля.

— Інша планета.

— Ну що ж, — підсумував Ерік, — здається, голосів порівну.

Рудоволоса пані професорка Кжкзак підняла руку.

— Можна щось запропонувати? — запитала вона.

Усі закивали головами. Вона встала.

— Джордже, — звернулась вона безпосередньо до хлопця, — ми всі — фахівці в цій галузі, а отже, нам, мабуть, бракує об’єктивності. То, може, ти поділишся з нами своїми міркуваннями?

Джордж враз опинився у центрі уваги. Він зніяковів і кілька секунд розгублено мовчав.

— Не бійся, просто скажи, що думаєш, — шепнула професорка Кжкзак.

Стискаючи пальці, Джордж подумав про своїх батьків і «зелених» активістів. Потім про те, як захопливо мандрувати космосом у пошуках нової домівки. А тоді почув свій голос, який запитав науковців: «А чому б не зробити і те, і те?»

Розділ двадцять перший

Ти цілковито маєш рацію, Джордже, — сказав Ерік, коли після закінчення конференції вони прощалися з усіма її учасниками. Джордж із Еріком повернулися до бібліотеки, де на підлозі валялися крихти тістечок, склянки з недопитою кавою, старі ручки та паперові літачки, зроблені з матеріалів презентацій. — Треба взятися