Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Гостi на мітлi - Володимир Григорович Рутковський

Гостi на мітлi - Володимир Григорович Рутковський

Читаємо онлайн Гостi на мітлi - Володимир Григорович Рутковський
третього повернення баба-яга залишилася назовсім.

— Дай-но і я спробую, — сказала вона Тані і взяла щітку. — Вісімдесят років, як не білила.

— Ой, як у вас чудово виходить! — вигукнула Таня через кілька хвилин. — Точнісінько як у моєї бабусі. А може, й краще.

Ядвіга Олізарівна розквітла від такої похвали. Все ж запитала:

— Ти правду кажеш?

— Чесне піонерське! — заприсяглася Таня.

Знадвору долетіло розпачливе котяче нявчання. Мабуть, в очі Аристархові попало мило. Зрештою вереск стих, і невдовзі замість нього почулося задоволене муркотіння.

Робота продовжувалася до пізнього вечора. Звісно, з перервою на обід, під час якої відзначився Аристарх.

Ядвіга Олізарівна, схоже, махнула рукою на свою СТУПу. Вона з Танею білила хату зсередини.

Степан і Василь розмахували щітками зовні.

Безробітним виявився лише один Аристарх. Він сидів на осонні, мов казкова чорна кульбаба, і заздрісними очима спостерігав за тим, як навсебіч розлітаються молочні бризки, дивився на замазюкані крейдою хлоп'ячі обличчя і нудним голосом канючив одне і те ж:

— Дайте і мені спробувати. Я теж хочу білити.

— Тобі не можна, — безжально відказував Степан. — Ще, чого доброго, забруднишся. І тоді знову доведеться митися з милом.

Аристарх на хвилю замовкав і відходив подалі. Потім не витримував і знову брався за своє.

Врешті-решт, і для нього знайшлося гідне заняття. Василь між іншим навчив кота пускати мильні бульки, тож залишок дня Аристарх, сидячи, аби не забруднитися, на Степановій куртці, розмішував соломинкою густий мильний розчин і видмухував десятки різнокольорових кульок. Пухирці мінилися райдужними барвами, легенькими зграйками літали по дворищі, лопалися, Аристарх захоплено нявкав і з ентузіазмом брався за чергову партію. Він настільки захопився новою грою, що навіть не зразу почув, як Таня скликала всіх на полудник.

Під вечір самітну хатину неможливо було впізнати. Малесенькі віконця весело блимали на світ прозорими шибками. Двері відчинялися легко й без скрипіння. Стіни біліли так, що місячної ночі хатину можна було прийняти за велетенську білу квітку.

Ще разючіше змінилася хата зсередини. Кімната стала світлішою і від того ніби попросторнішала. Піч так і напрошувалася на те, аби в ній палав справжній вогонь, а на ньому щось булькало і смачно шкварчало.

Лава і стіл були вишкреблені до бурштинового кольору. В одному кутку стояв тапчан. Він був застелений старим, але ще досить охайним покривалом. З-під тапчана виглядала мітла баби-яги.

В протилежному кутку на оберемку сіна лежала кольорова підстилка. І на тій підстилці, наче головний експонат якоїсь всесвітньовідомої виставки, сидів Аристарх. Він боявся позіхнути. Він боявся навіть поворушитися, аби випадково не забруднити свою чисту шовковисту шерсть. Степан десь роздобув уламок дзеркала, і тепер Аристарх, не відриваючись, розглядав своє відображення. Скидалося на те, що воно йому подобалося надзвичайно.

Ядвіга Олізарівна сиділа за столом. Вона, здавалося, навіть світилася зсередини добротою і вдячністю. Тепер баба-яга скидалася швидше на стареньку бабусю, до якої несподівано приїхали улюблені онуки. І вона от-от підведеться з-за столу, почимчикує до комірчини і повернеться звідтіля з всілякими вареннями, повидлами та іншими неймовірно смачними солодощами, що їх бабусі вміють готувати лише для улюблених онуків.

Проте ніяких солодощів, ніякого печива і варення у Ядвіги Олізарівни не було. Тож діти ще трохи посиділи і почали прощатися.

Біля порога Василь востаннє позирнув на мітлу, що виглядала з-під тапчана, і зітхнув.

— От би на ній політати, — прошепотів він Степанові. — На літаку я літав, з дерева літав, а от на мітлі ще не доводилося…

НІЧНІ ПРИГОДИ АРИСТАРХА

Мурка сиділа на крівлі своєї хати. Вона замріяно дивилася на всіяне зорями небо, їй хотілося, щоб у неї виросли крила.

Думки про крила так захопили її, що вона навіть не почула, як на крівлю видряпався і Аристарх. А може, зробила вигляд, ніби нічого не почула. Тож гостеві довелося кілька разів вибачально муркнути, аби прекрасна мрійниця звернула на нього свою увагу.

— Доброї вам ночі, — сказав Аристарх і чемно схилив свою важку голову. — От я і прийшов.

Мурка зміряла поглядом Аристарха з голови до хвоста і знову перевела свій замріяний погляд до неба.

— Вибачте за компанію, — зніяковіло промимрив Аристарх і нерішуче затоптався край даху. — Я, здається, прийшов невчасно, так?

— Ви любите літати в думках? — несподівано запитала Мурка. — Чого ж ви там стоїте, ідіть сідайте поруч!

— Красненько дякую, — сором'язливо відказав Аристарх. — В думках? Не знаю, якось не задумувався над цим. А от насправді літати доводиться часто. Хазяйка моя, знаєте, прокладає курс, а я влаштуюся позаду і хроп… вибачте, лечу.

Мурка пересмикнула своїм пухнастим хвостиком.

— Я зовсім не те маю на думці, — промуркотіла вона ніжним і, як ладен був заприсягтися Аристарх, неземним голоском. — Я про те, щоб самому літати. Ось так… — наче крильцями, змахнула Мурка передніми лапками, і Аристархові навіть подих перехопило — такою вона здалася йому легкою й чарівною. — І летіти, летіти, летіти… І щоб маленька беззахисна лапка була в лапі надійного і мужнього товариша… Ах! — зітхнула вона. — Напевно, цього ніхто, ніхто не зрозуміє!

— Даремно ви так, — проказав Аристарх, холонучи від думки, що навіть познайомитися як слід ще не встиг, а вже насмілюється заперечувати такій красуні. — Я, звісно, вибачаюся, та коли щось треба — ось вам моя лапа. І не турбуйтеся, вона досить-таки міцна. Бувало, як заїду по потилиці!..

— Ах, — відказала на те Мурка втомлено-неземним голосом. — Вам би все про потиличники. Ну що вони таке перед оцим… оцим… — вона тицьнула лапкою в зоряне небо. — Крила мені потрібні, крила! На одну хоча б ніч!.. А вам подобається хоровий спів?

— Хоровий спів? — перепитав Аристарх, котрий зроду не чув про таке. — Я, знаєте… теж якось над цим не задумувався.

Врешті, Мурці обридло споглядати зірки і вона перевела свій погляд на прибульця.

— От тепер ви мені подобаєтеся. Тепер ви маєте зовсім не такий вигляд, як вдень, — промуркотіла вона схвально. — Саме таким я вас і уявляла. От виходите ви на сцену — величний, мужній і благородний. І на шиї бантик. А в залі — коти, коти, коти…

— А що я на тій сцені робитиму? — поцікавився Аристарх.

Чарівна Мурка нагородила його довгим, загадковим поглядом.

— Нічого особливого. Чекатимете на мене, та й годі. А потім виходжу я… Ми стаємо поруч, легким поклоном вітаємо глядачів і починаємо співати… Ну, хоча б оцю…

Мурка приклала лапку до свого білосніжного горлечка, мрійно закотила під лоба очі і затягла:

— Няу-ау-а… Чого ж ви мовчите? Підспівуйте!.. А-у-а-а…

— Няв!!! — гарикнув недосвідчений в хоровому співі Аристарх.

Мурку немов вітром здмухнуло з даху. І лише через декілька хвилин в слуховому віконці з'явилася

Відгуки про книгу Гостi на мітлi - Володимир Григорович Рутковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: