Що не день, то субота - Пауль Маар
І майже увесь клас гуртом закінчив:
Несуть Мару молоду.Тім, якому хотілося похвалитись, що він знає багато звірів, які починаються на одну і ту саму літеру, продекламував:
А баран, бізон і бик...І тоді хтось гордовито проказав дальший рядок:
Кладуть Мару в черевик.Здавалося, тепер, коли Мара вже загорнена в папір і похована в черевику, вірш має закінчитися. Та Суботик знайшов, як продовжити його, і продекламував далі:
Але дві старі ворони Взяли Мару в оборону І з сердитим кар-кар-криком Тягнуть її з черевика.— Ну, а далі що? — спитала Крістіна. — Адже ми не можемо знову запхати Мару в черевик!
— Ні, звичайно, але можна придумати щось інакше, — сказав Суботик. — Ось послухайте:
Почали усі кричати, Щоб Мару розмалювати, А бруднулі-поросята Кинулись її кусати. Кіт-котисько прездоровий Дряпонув Мару до крові.Далі одна з дівчаток продовжила:
Навіть крихітний слимак...Усі замовкли й замислились. Ніхто не міг добрати путящої рими.
Нарешті Суботик звернувся до дівчинки, яка запропонувала останній рядок:
— Ти вигадала надто важкий рядок. Ніхто не може дібрати до нього рими.
— А от я можу, — сказала та сама дівчинка. — Просто я хотіла побачити, чи спаде комусь із вас на думку щось краще.
І вона продекламувала:
Навіть крихітний слимак Приєднавсь до розбишак. Але що про те казати — Він умів лише лизати.— Бідній нашій Марі що далі, то гірше! Спершу її кусали, тоді дряпали і нарешті почали лизати.
— А буде ще й не те! — вигукнув один хлопчик. — Я знаю, як віршувати далі:
Тут вискакує стоніжка І в Мару шпурляє ліжко.— Час нам уже закінчувати цього вірша, — рішуче оголосив Суботик. — Давайте придумаємо йому кінець.
Діти замислилися. Нарешті одна дівчинка запропонувала:
А їжак останнім був — Мару в дзеркало метнув.— Ні! Ні! — загукали всі навперебивки. — Це поганий кінець.
Але ніхто не міг придумати нічого путнього. Нарешті Суботик сказав:
— Якщо ніхто з вас не може нічого придумати, я сам розкажу, що врешті сталося з Марою:
В дзеркало Мара вліта, Та Мара уже не та...