Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Домбі і син - Чарльз Діккенс

Домбі і син - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Домбі і син - Чарльз Діккенс
ніби ви приносите в жертву місіс Домбі, аби зберегти свою зверхність і самовладність?

І знов очі його блиснули на Едіт, що стояла, дивлячись на чоловіка з якоюсь особливою, лиховісною посмішкою.

— Турботе, — презирливо насупивши брови, мовив містер Домбі тоном, що не передбачав заперечень, — ви хибно уявляєте своє становище, коли даєте мені поради в таких питаннях, і, судячи з характеру ваших порад, маєте хибну уяву про мене, що мене вельми дивує. Більше я не маю чого сказати.

— А може, — з незвичною для нього ущипливістю в голосі мовив Турбот, — це ви хибно уявляли собі моє становище, коли вдостоїли мене участі у цих переговорах? — Він махнув рукою в бік місіс Домбі.

— Ні, сер, аж ніяк, — згорда відповів той. — Ви були задіяні…

— Як людина підлегла для впокорення місіс Домбі. Я й забув. О, так: це ж було так зрозуміло! — сказав Турбот. — Прошу вибачення.

Вклонившись містерові Домбі з шанобливістю, що погано пасувала до його слів, хоч як смиренно було їх сказано, він повернув голову в її бік і пас очима за нею.

Краще б їй збриднути та впасти мертвою, ніж стояти з такою посмішкою на виду, з таким величчям краси і презирства, як у поваленого янгола. Вона підвела руку до променистої тіари з самоцвітів, здерла її з силою, безжалісно рвучи густе чорне волосся, що важко розсипалось по плечах, і жбурнула на підлогу. Потім, одстібнувши діамантові браслети на руках, жбурнула долі і їх. Без жодного слова, без щонайменшої іскри в очах, так само лиховісно всміхаючись, рушила до дверей, стоптавши блискотливі коштовності, і, до останку не зводячи погляду з містера Домбі, вийшла.

Перед тим як залишити їдальню, Флоренс чула достатньо, щоб зрозуміти, що Едіт любить її, страждає через неї і що досі затаювала ці страждання заради її спокою. Флоренс не хотіла говорити з нею про це — не могла, пам’ятаючи, кому стала ворогом Едіт, — але хотіла мовчки обняти, поцілувати її, показавши, що все розуміє і за все їй вдячна.

Батько її того вечора пішов з дому сам, і невдовзі після його відходу Флоренс подалася шукати Едіт, але надаремно. Едіт була на своїй половині, куди дівчина віддавна вже не наважувалась заходити, щоб ненароком не спричинитися до нових неприємностей. Та все ж, сподіваючись, що стріне її ще перед сном, никала з кімнати до кімнати і обійшла ввесь будинок, такий розкішний і такий похмурий, ніде надовго не затримуючись.

Вона саме перетинала коридор, що виводив на сходи й освітлювався лише в урочистих випадках, коли крізь склепінчастий отвір на виході з нього побачила постать чоловіка, який спускався по сходах. Гадаючи, що то батько, вона боязко спинилася в темряві коридора і звідти дивилася на освітлені сходи. Але то був містер Турбот — він ішов сам, заглядаючи через поручні вниз, у хол. Ніхто не подзвонив, що він одходить, і жоден слуга не супроводив його. Він тихенько зійшов униз, сам собі одчинив, вислизнув на вулицю й обережно примкнув за собою двері.

Від непоборної відрази до цієї людини, а може, й від того, що потай підглядала за кимсь, — дія, в якій навіть за таких невинних обставин є щось злочинне й гнітюче, — Флоренс задрижала з голови до ніг. Кров, здавалось, похолонула їй у жилах. У першу хвилину вона боялася рушити з місця, але в наступну бігцем кинулася до своєї кімнати й замкнулася на ключ; та навіть тоді, сидячи разом з Діогеном за замкненими дверима, відчувала, як її морозить від страху, немов десь поблизу причаїлась небезпека.

Почуття це переслідувало її й уві сні і мучило цілу ніч. Уранці, невиспана, пригнічена важкими спогадами про сімейні незгоди вчорашнього дня, вона знову подалася на розшуки Едіт і цілий день не полишала спроб знайти її. Та Едіт не виходила з своєї кімнати, і Флоренс так її і не побачила. Довідавшись, однак, що запланований обід скасували, вона подумала, що ввечері Едіт, мабуть, поїде в гостину, як і казала, і вирішила, що спробує здибатися з нею на сходах.

Коли настав вечір і до кімнати, де вона вмисне чекала на Едіт, долинули зі сходів кроки, що мали б належати її мачусі, дівчина вибігла назустріч і тут же побачила її — та йшла униз сама.

Як же налякалася Флоренс, коли Едіт, уздрівши її, — всю в сльозах, з простягненими до неї руками, — відсахнулася й зойкнула:

— Не підходь до мене! Іди звідси! Дай мені пройти!

— Мамо! — скрикнула Флоренс.

— Не називай мене так! Не говори зі мною! Не дивись на мене! Флоренс! — Едіт аж поточилася, коли дівчина ступила крок наперед. — Не доторкайся до мене!

Заціпенівши перед цим змарнілим обличчям і палючим зором, Флоренс немов уві сні, бачила, як Едіт затулила очі руками, і, вся трусячись та тиснучись до стіни, мов звіреня, ледь не поповзом шмигнула повз неї, скочила до дверей і щезла.

Флоренс зомліла тут-таки, на сходах, де, як здогадувалася потім, її знайшла місіс Піпчін. Більше вона не пам’ятала нічого й отямилася вже в себе на ліжку, круг якого стояли місіс Піпчін і декілька слуг.

— Де мама? — щонайперше спитала вона.

— Поїхала на обід, — відповіла місіс Піпчін.

— А тато?

— Містер Домбі — у себе, міс Домбі, — відповіла місіс Піпчін, — а вам найкраще зараз роздягтись і негайно лягти у ліжко.

В очах цієї досвідченої матрони ліжко було панацеєю від усіх недуг, зокрема, від зневіри та безсоння, за ці і подібні гріхи чимало юних мучеників Брайтонського замку було свого часу скарано на лягання у ліжко о десятій годині ранку.

Не обіцяючи, що виконає цю пораду, але посилаючись на бажання побути в цілковитому спокої, Флоренс постаралася якнайскорше збутися дбайливої місіс Піпчін і її підручних. Залишившись сама, вона заходилась обмірковувати те, що сталося на сходах: спершу із сумнівом, чи було то в дійсності, потім з плачем, а тоді з такою ж несказанною, страшною тривогою, як і та, що мучила її минулої ночі.

Флоренс вирішила, що

Відгуки про книгу Домбі і син - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: