Арсен - Ірен Віталіївна Роздобудько

— Арсен! — поправив я діда.

Той похитав головою:

— Ні, хлопче, Арсен з'явився на світ набагато пізніше. Спочатку був Ярема…

Дивно. Я вперше чув це ім'я. Хто такий Ярема? Невже у нашого пращура було кілька синів? Чому ж ми ніколи про це не чули?

Я нічого не міг збагнути.

— Так-так, Ярема, — підтвердив дід Олег. І ми з Нійолє нашорошили вуха…

…Одного літнього вечора Макар і Марія закінчили всі справи по господарству і вийшли посидіти на порозі, помилуватися зірками.

Вони сиділи мовчки, дивилися на нічне небо й слухали, як довкола них шумить ліс. За парканом щось тихо цвірінькнуло. Спочатку вони не звернули на це уваги. Але приглушений писк почувся знову.

— Певно, це заблукало чиєсь курча, — сказав Макар. — Або ягнятко…

Писк повторився. І цього разу він був не схожий на курячий.

— Ні, це не курчатко, — з острахом прошепотіла Марія.

Вони прислухалися. Писк перетворився на суцільний тоненький плач.

— І не ягнятко… — додав Макар, підводячись із порогу.

і — І не телятко… — сказала Марія і перехрестилася.

Не змовляючись, вони одночасно кинулися до хвіртки. Відчинили її і побачили немовля, загорнуте в стару хустку.

Треба сказати, що таке часом траплялося: якась бідна мати підкидала під поріг багатого обійстя своє дитя.

— Бог послав нам дитину, — сказала Марія, піднімаючи маля з холодної землі.

— Треба повідомити про це урядника, — невпевнено сказав Макар.

— У жодному разі! — скрикнула Марія. — Ми стільки років молилися про це диво! І воно сталося! Невже ти хочеш віддати це чудове немовля до сиротинця?!

Вона піднесла малюка до обличчя Макара, щоб він міг краще роздивитися дитину. І дитина, припинивши скиглити, посміхнулася Макарові.

— Що ж, — зітхнув він, — нехай так і буде. Заберемо його собі. І будемо вважати, що це наша дитина, якщо Бог не дає своїх.

Так і вирішили.

Малюка охрестили Яремою. І почали виховувати як власного сина…

— Діду, чому ми ніколи не чули про цього Ярему? — запитав я.

— А що ви могли про нього чути? — відповів дід Олег. — Не лишилося від нього пам'яті. Нащадків у нього не було. А після вбивства Макара він виїхав кудись за кордон. І шляхи його загубилися…

— Нещасною він був людиною… — додала бабуся Ліда.

І ми з Нійолє, мов флюґери, повернули голови в її бік:

— Чому нещасною?!!

— Може, й так… — зітхнув дід Олег. — Кожен має право на свою думку. — І, звертаючись до нас, сказав: — Зараз бабця розповість вам свою версію!

— І розповім! — весело сказала бабуся й сіла поруч із нами.

Я пошкодував, що не можу все занотувати у свій щоденник, щоб потім не заплутатись у фактах. Але подумав, що Шерлок Холмс теж нічого не занотовував, покладався на свій розум і пам'ять. Тому просто вирішив уважно вислухати «версію» бабусі Ліди. А вона була такою…

…Ярема ріс хворобливим і доволі відлюдкуватим хлопчиком. До того ж, хтось із мешканців села повідомив йому, що він не є рідним сином родини, а лише підкидьком. Або, як кажуть у селі, байстрюком. Хлопець не міг пройтися селом, щоб не почути знущальні слова: «Байстрюк! Байстрюк!» Як не заспокоювали його прийомні батьки, як не переконували у своїй любові, хлопець похмурнів з кожним днем.

А тоді сталася подія, яка геть засмутила його: у подружжя нарешті народилася власна дитина.

Це і був Арсен…

На честь його народження Макар улаштував великий бенкет для всього села. Навіть виписав зі столиці феєрверки. Весь день і всю ніч на подвір'ї грали музики, лилося рікою вино, смажилася баранина та свинина. Усі танцювали й раділи. Лише на горищі заливався гіркими сльозами хлопчик — Ярема.

Але Марія не забула про свого старшого сина. Коли немовля заснуло, вона кинулася шукати Ярему. І знайшла на горищі — хлопчик лежав на соломі з червоними від сліз очима і стиснутими кулаками.

— Тепер ви не будете мене любити! — сказав він названій матері.

Марія обняла його і запевнила, що він помиляється.

— Ти тепер дуже поважна особа — старший брат! — сказала вона.

Почувши таке, Ярема припинив плакати і, здається, заспокоївся.

З того часу він став ще більше допомагати батькам у роботі, кидався виконувати будь-яке завдання наввипередки з найманими робітниками, був слухняним і покірним. Він хотів, щоб батьки любили його більше за Арсена.

І хоч як це дивно, але зрештою так і сталося!

Однак набагато пізніше, коли Арсен виріс і батьки мали з ним купу клопотів. На відміну від спокійного і розважливого старшого брата, Арсен був справжнім розбишакою. Він дуже рано почав рахувати, читати й писати. А коли йому ледве виповнилося вісім років, організував у селі «військо Робін Гуда» з таких самих малюків, як він. І керував ним, як справжній полководець. «Військо» крало курей у заможних селян і підкидало бідним. В одинадцять років Арсен уперше втік із дому, намагаючись дістатися берегів Африки. Там він хотів полювати на тигрів і стати ватажком абориґенів. У дванадцять сам пішов до лісу і пробув наодинці з природою кілька діб, полюючи на ведмедя. В тринадцять пішов із циганським табором і опинився з ним аж у Бессарабії.

Одне слово, це була неймовірно жвава дитина.

Батькам доводилося наймати загони добровольців-односельчан, щоб укотре розшукати бешкетника на неосяжних просторах країни. На чолі цих загонів завжди стояв Ярема. І завжди повертав утікача назад.

Макар і Марія ставили його за приклад молодшому братові.

— Колись ти зведеш батька в могилу! — часто повторював