Щоденник Миколки Синицина - Микола Миколайович Носов

Над усе урожай збільшують бджоли, бо вони збирають на квітах мед і цілими днями літають з квітки на квітку. Тому повсюди треба ставити пасіки.

Після заняття гуртка юннатів Юрко скликав збір ланки і спитав, хто що придумав. Виявилося, що ніхто з хлопців нічого не придумав. Юрко наказав, щоб ми ще гарненько подумали, і вже хотів закрити збір ланки, аж тут обізвався Гриць Якушкін:

— Зробімо вулик і будемо розводити бджіл.

Ми всі зраділи. Нам сподобалася ця пропозиція.

— По-моєму, це діло добре, — сказав Юрко. — Бджоли приносять велику користь: вони не тільки роблять мед, а й допомагають збільшувати врожай.

— Хлопці, — закричав Павлик Грачов, — ми прославимося на всю школу! Поставимо вулик у саду, і в нас при школі буде пасіка. Вся ланка наша прославиться!

— Стривай, — сказав Юрко, — спершу треба зробити вулик, а тоді вже можна думати про те, щоб прославитися!

— А як зробити вулик? — стали запитувати всі. — Адже ми не знаємо, як його збудовано.

— Треба в Ніни Сергіївни запитати. Вона, напевно, знає, — відповів Юрко.

Ми побігли до школи, побачили Ніну Сергіївну і заходились розпитувати її про вулик.

— А чому ви цікавитеся вуликом? — запитала Ніна Сергіївна.

Ми сказали, що хочемо розводити бджіл.

— Де ж ви бджіл візьмете?

— Наловимо, — сказав Сергійко.

— Як наловите?

— Руками. Як же ще?

Ніна Сергіївна засміялася:

— Якщо ви почнете ловити бджіл по одній, то вони не житимуть у вас, тому що бджоли живуть лише великими сім'ями, і кожна бджола полетить з вашого вулика назад до своєї сім'ї.

— Як же роблять, коли хто-небудь хоче завести бджіл? — запитали ми.

— Треба купити відразу цілу бджолину сім'ю, або рій, — сказала Ніна Сергіївна.

— А де вони продаються?

— Можна поштою виписати.

— Як — поштою? — здивувались ми.

— Треба написати в яке-небудь бджолярське господарство, і звідти можуть прислати бджіл у посилці.

— А де є таке бджолярське господарство?

— Оцього я не знаю, — сказала Ніна Сергіївна. — Але я постараюся довідатись і скажу вам.

Ніна Сергіївна розповіла нам про будову вулика. Виявилося, що вулик дуже простий. Це неначе великий дерев'яний короб чи ящик з діркою. Коли в такий ящик посадити бджіл, то бджоли в ньому житимуть, будуватимуть з воску стільники і приноситимуть мед. Але стільники вони ліпитимуть прямо до стінок ящика, і мед буде важко діставати звідти. Для того, щоб мед було діставати легко, пасічники придумали ставити у вулик дерев'яні рамки з вощиною, тобто з тонкими листами воску.

Бджоли будують стільники на цій вощині, і, коли треба дістати мед, пасічник виймає рамки з готовими стільниками.

Ми вирішили з завтрашнього дня будувати вулик.

Толя Пісоцький сказав, що працювати можна буде у нього в сараї. Юрко звелів, щоб кожен із нас приніс які в кого є інструменти.

Потім я пішов додому і задумався про бджіл. От яка цікава штука! Виявляється, бджіл можна посилати поштою. До чого тільки не додумаються люди!

4 червня

Уранці вся наша ланка зібралась у Толі Пісоцького в сараї.

Віталик Алмазов приніс пилку, Гриць Якушкін — сокиру, Юрко Кусков — стамеску, обценьки і молоток, Павлик Грачов — рубанок і молоток, а я теж приніс молоток, отож у нас виявилося відразу три молотки.

— А з чого робити вулик? — запитав Сергійко.

Тут ми всі пригадали, що у нас немає дощок.

— От лихо! — сказав Юрко. — Треба дошки шукати.

— Де ж їх шукати? — кажемо ми.

— Ну, треба подивитися, може, в кого-небудь у сараї знайдуться.

Ми всі пішли шукати дошки. Обнишпорили всі сараї й горища, ніде не знайшли. Юрко каже:

— Ходімо до Галі. Може, вона нам допоможе.

Ми пішли до нашої старшої піонервожатої Галі і розповіли їй про все.

Галя сказала:

— Я попрошу в директора школи. Може, він дозволить нам узяти ті дошки, що залишилися після ремонту.

Вона поговорила з директором, і він дозволив нам узяти для вулика чотири великі дошки. Ми притягли їх у сарай, і тут у нас закипіла робота. Хто пиляв, хто стругав, хто забивав цвяхи. А Толя порядкував і кричав на всіх. Він вважає, що коли ми працюємо в нього в сараї, то він може кричати на кожного. Я навіть мало не посварився з ним через це. Потрібен був йому молоток, він і ну кричати:

— Де молоток? Щойно у мене в руках молоток був, а тепер ось кудись подівся!

— Постривай, — каже Юрко, — я тільки-но забивав цвяхи.

— Куди ж ти молоток приткнув?

— Та нікуди я його не тикав!

— От шукай тепер!

— І ти шукай.

Вони заходилися шукати молоток, але його ніде не було. Тоді всі хлопці кинули роботу й заходилися шукати молоток. Нарешті знайшли його у мене в руках.

— Чого ж ти стоїш тут, мов опудало! — напався на мене Толя. — Хіба не бачиш, що ми молоток шукаємо?

— Звідки ж я знаю, що ви цей молоток шукаєте? Здається, у нас три молотки.

— «Три молотки»! «Три молотки»! Ось спробуй познаходити їх, коли тут і одного не відшукаєш!

— Ну й нема чого тут кричати! — кажу я. — Я теж маю право забивати цвяхи. Усім працювати хочеться.

Сьогодні ми ще не встигли зробити вулика, тому що день кінчився і в сараї стало темно.

5 червня

Ура! Вулик уже готовий! Я навіть намалював його собі на пам'ять. Унизу намалював самого вулика, а вгорі — дах. Знизу в передній стінці зроблено дірку, щоб бджоли могли вилазити. Ця дірка називається льотком, тому що бджоли через неї вилітають з вулика. Вгорі є ще один маленький льоток, для того щоб, коли якійсь бджолі закортить вилізти угорі, вона могла вилізти. Біля нижнього льотка прибито дошку. Вона називається прилітною дошкою. Бджоли на неї сідають, коли прилітають. Дах зроблено окремо, щоб його можна було знімати з вулика, коли треба діставати рамки. Крім вулика, ми зробили дванадцять рамок.

Юрко ходив до Ніни Сергіївни, щоб запитати про бджіл, але Ніна Сергіївна ще нічого не взнала, тому що була дуже зайнята. А як Ніна Сергіївна так і не дізнається, де дістати бджіл, що тоді робити?

6 червня

Сьогодні розпитував у всіх, чи не знає хто-небудь, де дістати бджіл, але ніхто нічого не знає.