Щоденник Миколки Синицина - Микола Миколайович Носов

Я не витримав і голосно засміявся.

— Весь час отак, — сказав Толя. — Я за ними вже давно стежу.

Я пустив зайчика в нижній льоток і побачив на дні вулика справжній танець. Одна бджола бігала попереду, а за нею вистрибцем мчала ціла вервечка бджіл. Перша бджола вертілась на всі боки, описуючи кола, а решта бджіл точнісінько повторювали її рухи. Покрутившись на місці, перша танцюристка перелетіла в інше місце і затанцювала знову. Поступово до неї приєднались інші бджоли, і знову вийшов спільний бджолиний танець.

Тут прийшли інші хлопці. Ми стали показувати їм, як танцюють бджоли.

— Що ж це діється? — каже Віталик. — Може, в них тут яке бджолине свято?

Всі засміялись:

— Хіба у бджіл бувають свята?

Ми побігли до Ніни Сергіївни і спитали, чому бджоли танцюють. Ніна Сергіївна сказала, що коли яка-небудь бджола знаходить місце, де цвіте багато квітів, вона повертається у вулик і починає танцювати. Цим вона дає знати іншим бджолам, що треба летіти по мед. Під час танцю інші бджоли обнюхують першу бджолу й по запаху дізнаються, на яких квітах вона брала мед. Після цього бджоли вилітають із вулика і летять туди, звідки долинає запах цих квітів.

— Особливо часто бджоли танцюють під час головного медозбору, — сказала Ніна Сергіївна. — Ви перевірте, може, вже зацвіла липа.

Ми мерщій побігли до школи. На подвір'ї перед школою росли великі старі липи. Ми подивилися вгору й побачили, що безліч бджіл літає довкола дерев і сідає на квіти.

Ми побачили, що липа вже зацвіла, побігли на пасіку й поставили на вулик надставку. Бджоли танцювали у вулику до вечора.

Одна бджола так розтанцювалася, що вискочила на прилітну дошку і танцювала й там, а тоді полетіла по мед.

Увечері я пішов додому і думав про бджіл. То ось яка бджолина мова! Коли бджолам треба повідомити одна одній, щоб летіти по мед, вони просто танцюють. Звичайно, бджоли не можуть сказати, куди треба летіти по мед, а тільки по запаху взнають дорогу. Отже, в них добрий нюх, значно кращий, ніж у людей. У цьому, звичайно, нічого дивного нема, собаки теж дуже добре вміють знаходити дорогу по запаху, зате собаки не вміють танцювати. Правда, доброго собаку можна навчити танцювати, але все-таки ніякий собака не зрозуміє, що коли інший собака танцює, то це означає, що треба летіти по мед.

А бджоли це добре розуміють.

Потім я ще про квіти думав: чому квіти пахнуть? Невже вони пахнуть для того, щоб людям було приємно їх нюхати? Ні, напевно, вони пахнуть для того, щоб бджоли швидше знаходили їх і допомагали запиленню. Адже рослинам вигідно, щоб якомога більше бджіл та інших комах прилітало на квіти.

І потім ще ось що: для чого в квітах солодкий сік? Може, для того, щоб принаджувати комах? Адже коли б солодкого соку не було, хіба бджоли літали б на квіти?

Завтра спитаю у Ніни Сергіївни, правильно я думаю чи ні.

12 липня

Я запитав Ніну Сергіївну, і вона сказала, що я додумався правильно.

Ось, виявляється, який я розумний — до чого сам додумався! Тепер завжди думатиму про різні речі. Все-таки у мене виходять добрі наслідки від думання.

Сьогодні у нас на пасіці вирує робота. Бджоли гудуть так, що в повітрі стоїть безупинний гул, як на ткацькій фабриці, куди нас Галя водила на екскурсію в позаминулому місяці. Бджоли снують туди й сюди. Вони ніби поспішають наносити якнайбільше меду, поки цвіте липа. На прилітній дошці біля льотка метушня: одні бджоли лізуть із вулика, щоб мерщій летіти по мед, інші вже прилетіли і лізуть назустріч у вулик, щоб покласти здобич. А на деревах їх скільки! Тисячі! Всі дерева обліпили. Ми й не думали, що у нас стільки бджіл.

Ніна Сергіївна розповіла, що під час головного медозбору у вулику буває до вісімдесяти тисяч робочих бджіл, а в деяких дуже сильних сім'ях — навіть до ста тисяч.

Подумати лишень — сто тисяч! Це як людей у великому місті. А що таке вулик? Це і є бджолине місто.

13 липня

Вирує робота! Бджоли снують, як ескадрильї літаків. Біля льотка, як і раніше, метушня. А всередині вулика і сьогодні танці. Ніби насправді свято.

А може, це і є свято у бджіл — свято Медозбір? Бджоли ж повинні радіти, коли багато меду. Попрацюють, зате на зиму будуть запаси.

14 липня

От диво дивнеє! Про нашу ланку написали в газеті! Вранці ми прийшли на пасіку, раптом дивимось — біжить Віталик, а в руках у нього газета.

— Хлопці! — гукає він. — Подивіться, про нас у газеті написано!

Ми подивились, а в газеті карточка, на якій ми всі сфотографовані з вуликом, і надруковано, як ми зробили вулика і почали розводити бджіл. І всі наші прізвища надруковано. Навіть сказано, в якій ми вчимося школі.

Ми чимдуж побігли до кіоска купувати газети. Всі купили собі по газеті, а ми з Павликом навіть по дві.

Потім ми думали, хто ж це про нас написав. Юрко каже:

— Це, напевно, Галя. Адже вона нас знімала. Мабуть, це вона послала в газету нашу фотокарточку й написала статтю.

Ми побігли до Галі і запитали її. Виявилося, що це справді написала Галя. Ми стали дякувати їй. Галя каже:

— За що ж мені дякувати? Адже ви самі зробили вулик, самі працювали, собі й дякуйте.

Всі побігли показувати газети додому. Ми з Сергійком та Павликом теж пішли. Павлик сказав:

— А ось нам і дякувати собі нема за що!

— За що ж дякувати собі — ми прийшли на готове, — каже Сергійко. — Нам треба хлопцям дякувати за те, що вони роботи не кинули.

— За що ж про нас у газеті написано?

— Ні за що. Ми просто випадково потрапили.

— Чим же нам пишатися тоді?

— Та й пишатися нічим! Це хлопці можуть пишатися: вони роботи не кидали.

— Як же так? — каже Павлик. — Адже й про нас у газеті читатимуть. «От, — скажуть, — хороші хлопці!» А ми хіба хороші?

— Я краще нікому й газети не показуватиму, — сказав Сергійко.

— Я теж, — каже Павлик.

Не знаю, показували вони кому-небудь газету чи ні, а я показав, і мамі, і татові, і дядьку Василеві, і тітці Надії. Потім пішов усім