На каравелі "Улюбленець Нептуна" - Владлен Олексійович Суслов

виделки і впало на підлогу. Дієго з обуренням кинув виделку, нагнувшись, підняв м’ясо і, не витираючи його, поклав до рота. Розжовуючи солонину, капітан бурмотів щось про придворних франтів, які понавигадували різних хитромудрих штучок, що ними й поїсти як слід не можна.

Протягом сніданку хлопчик негр весь час стояв у кутку і спідлоба голодними очима стежив за кожним шматком, що його капітан клав до рота. Федя помітив це й покликав негра до столу. Але той навіть не ворухнувся, тільки злякано блимнув на капітана.

— Що ви, герцог! — замахав руками Дієго, розжовуючи сир. — Ви, либонь, забули, хто він. Це ж слуга, йому не місце за панським столом.

Феді стало жаль чорного хлопця, та він нічого зробити не міг.

Сніданок наближався до кінця, і Федя попрохав у негра чаю, оскільки не знав, де знаходиться камбуз. Капітан і негр, не розуміючи, знизали плечима. Кудряш повторив своє прохання.

— Чорношкірий у мене слугує недавно, — сказав Дієго, — і погано розуміється на сортах вин.

“Мабуть, я ще недостатньо знаю іспанську мову, — засмутився Федя, — коли не вмію пояснити, що хочу чаю, а не вина”.

Кудряш не здогадувався, що не тільки малий слуга, але й капітан, не могли знати, що таке чай. І не дивно. Лише в першій половині XVII століття голландські купці, відвідавши острів Яву, привезли його звідти в Європу…

— Дякую, вина я не хочу, краще вип’ю води, — сказав Федя і простяг негрові голубу з білими горошинами фарфорову чашку.

За хвилину хлопчик повернувся, але передати Кудряшеві чашку не встиг. Несподівано корабель гойднуло, і негр, не втримавшись на ногах, упав. Голуба чашка брязнула об підлогу і розлетілася на скалки. Капітан зіскочив з місця з перекошеним від гніву лицем.

— Іржавий якір тобі в бік, мерзенний рабе! — заревів він, схопивши за плече на смерть переляканого негра. — Чи знаєш ти, що ця чашка коштує дюжину таких ось чорношкірих? Та що там дюжину?! Сотню! Адже це фарфор! — І капітан з такою силою штовхнув хлопчика, що той відлетів у протилежний куток каюти.

“Негідник! — спалахнув Федя. — Хто йому дав право бити хлопчика?.. І завіщо? За чашку!”

Забувши, що він бранець і що перед ним грізний капітан — повновладний господар на кораблі, піонер, стиснувши кулаки, кинувся на Дієго.

З несподіванки капітан розгубився. Він не міг подумати, що Федю обурило його ставлення до негра. Капітан не мав сумніву в тому, що гнів юного герцога викликаний втратою такої надзвичайно коштовної речі, як фарфорова чашка.

Відступивши від гнівного хлопчика, він, вибачаючись, сказав:

— Жалкую, що не зможу відшкодувати вам збитку, якого завдав цей чорношкірий. Фарфору в мене немає… Хитрі китайці досі не відкривають таємниці, а в Європі ніхто не вміє його виготовляти. Навіть Гуго, що вивчав книги всіх арабських академій у Кордові, як не намагається, рецепту відшукати не може… О, коли б він тільки його знайшов! Адже фарфор розцінюється на вагу золота. Я був би найбагатшою людиною в світі! — І у Дієго пожадливо блиснули очі. — Любий герцог! Будь ласка, зводьте рахунки з негром самі, як вам забажається. Віднині він ваш раб!

Кудряш не повірив власним вухам. Як? У нього тепер свій раб? Про торгівлю рабами Федя читав тільки в книгах та в підручниках з історії. І, правду кажучи, ніколи серйозно про це не думав. А зараз йому у власність віддають хлопчика, який відрізняється від нього, Феді, тільки кольором шкіри!.. Як же так, що він, піонер, стане рабовласником?! Ні, нізащо! Йому не потрібні раби…

Кудряш глянув на заплаканого змарнілого хлопчину з гострими лопатками, з рубцями від частих побоїв, з очима, що з недитячим смутком дивилися на світ, і серце його боляче стислось. Він вирішив хоч трохи полегшити долю нещасного і вимовив:

— Гаразд, я згоден.

Дієго вдоволено потер руки. Радий, що все скінчилося так удало, він залпом випив ще два кубки вина й, вклавшись на скрині, незабаром захропів.

Розділ дев’ятий
Знайомство з каравелою

По-дружньому посміхаючись, Федя підійшов до чорного хлопчика, що сидів у кутку, простяг йому руку. Але той злякано зіщулився і, втягнувши голову в плечі, мовив жалібно:

— Не карайте мене, білий пане! Я не хотів розбити вашу чашку! Змилосердьтесь!

— Годі про чашку! Що за дрібниці?.. Я на тебе зовсім не гніваюсь. Доки капітан спить, сідай за стіл і поїж як слід.

— Ні! — перелякано відповів хлопчик. — Ні-ні! Чорному не можна сідати за стіл білих!

Довго умовляв його Федя, аж поки негр, переборовши врешті свій острах, не накинувся жадібно на тверду солонину, погано зварені боби, липку сіру масу, що звалася хлібом. Бідолаха був такий голодний, що ковтав їжу, не розжовуючи. Феді мимоволі спало на думку, що й із ним, певно, поводилися б так само, коли б капітан помилково не прийняв його за герцога.

В цей час Дієго застогнав уві сні й перевернувся на другий бік. Наляканий негр прожогом вискочив з-за столу й кинувся до дверей. Феді ледве вдалося заспокоїти його. Але, незважаючи на всі вмовляння, сісти за стіл чорний хлопчик рішуче відмовився.

Тоді Кудряш сунув йому в руки великий шмат хліба, солонину й сир.

— Спасибі, спасибі, пане, — став дякувати невільник, намагаючись поцілувати Федину руку.

— Знаєш, — відсмикнув руку Кудряш, — більше так не роби. Ти така ж людина, як і я. Люди всі рівні. А колір шкіри — то дурниця. І давай не будемо про це згадувати. Ходімо покажеш мені каравелу.

— Слухаюсь, пане, — відповів негр.

— Не називай мене ні паном, ні герцогом. Мене звати Федя. А тебе як?

— Ніанг.

— Ну от і добре, — Кудряш обняв за плечі розгубленого хлопчика, — давай дружити.

Ніанг нічого не відповів. Йому не вірилось, що такий великий пан пропонує йому, чорному служникові, свою дружбу.

Знайомитися з кораблем Федя почав із корми. Стоячи на кормовій надбудові, він із захопленням розглядав “Улюбленця Нептуна”. Його цікавив кожний куточок вітрильного судна. Кудряш не мав сумніву, що нікому з його товаришів навіть здалеку не доводилось бачити справжню каравелу, і всі вони, звичайно, зараз позаздрили б йому.

…Вітер помітно міцнішав. Корабель то злітав на сиві гребені розбурханих хвиль, то пірнав між зеленкувато-свинцеві водяні гори. Палуба тікала з-під ніг, і бризки солоної води обливали хлопчиків.

Навряд, чи варт говорити про те, що Кудряш одразу ж відчув себе справжнім морським вовком, який мав за плечима кілька кругосвітніх мандрівок і якому не раз доводилось зазирати у вічі небезпеці. Як справжній моряк він широко розставив ноги і на повні груди вдихав