Артеміс Фаул - Йон Колфер
Холлі навіть стільця не стала шукати. Ноги підкосилися, і вона впала на картатий лінолеум підлоги.
Прокинутись і побачити бульдоже обличчя командира Рута — такого й ворогу не побажаєш. Холлі блимнула і розплющила очі. На хвилину їй здалося, що вона побачила в очах командира щось схоже на занепокоєння. Але тієї ж миті воно змінилося на звичну лють.
— Капітане Шорт! — рявкнув він так голосно, що їй мало не знесло голову. — Що тут відбулося?
Дівчина непевно підвелася на ноги.
— Я... Тут... Було... — Язик зовсім не слухався.
— Ви порушили наказ. Я сказав вам не лізти! Ви знаєте, що заходити до людських помешкань без запрошення не можна.
Холлі тряхнула головою, намагаючись сфокусувати зір.
— Я отримала запрошення. Дитина покликала на допомогу.
— Дуже важко довести, Шорт.
— Існують прецеденти, сер. Справа капрала Роува. Суд присяжних вирішив, що крик жінки про допомогу можна вважати запрошенням зайти в помешкання. До того ж, ви теж тут. Отже, ви теж отримали запрошення.
— Гм. — Рута її слова не переконали. — Тобі просто пощастило. Усе могло скластися набагато гірше.
Холлі подивилася навкруги. Так, могло скластися набагато гірше. Ресторан був геть розтрощений, сорок непритомних відвідувачів чекали вирішення своєї долі. Техніки уже прилаштовували до їхніх скронь мініатюрні електроди.
— Довелося попрацювати, щоб біля дверей не з’явилося півміста.
— А дірка?
Рут хмикнув.
— Сама подивись.
Холлі підвела очі. Техніки підключили голограмне покриття і наклали на пролом зображення
непошкодженої стіни. Голограми рятували, коли потрібна була негайна допомога, проте були не дуже надійними. Якби хтось вирішив придивитися до стіни уважніше, одразу б помітив, що та була напівпрозорою. В такому разі техніки зверху вмикали іще одне зображення, ідентичне першому. Але люди в піцерії були в такому стані, коли цікавитися стінами аж ніяк не хочеться, а коли вони прийдуть до тями, стіну уже полагодить Телекінетичний Підрозділ, а все, що сталося, зникне з пам’яті.
Із туалету вискочив офіцер Служби Вилову.
— Командире!
— Так, сержанте?
— Там людина, сер. Зтирач до неї не дістав. І вона йде сюди. Зараз з’явиться, сер!
— Захист! — рявкнув Рут. — Усім!
Холлі спробувала. Доклала неабияких зусиль. Але нічого не вийшло. Магія зникла. Із туалету вийшов малюк із сонними очима. Він тицьнув пальчиком прямо в Холлі:
— Чао, фоллетта, — сказав він, заліз на батькові коліна і знову заснув.
Рут переключився на видимий спектр. І був він сердитішим, ніж хвилину тому, якщо таке взагалі можливо.
— Що сталося із твоїм захистом, Шорт?
У Холлі пересохло в горлі.
— Стрес, командире, — спробувала відбрехатися вона.
Рут не купився.
— Брешеш, капітане. Ти не в формі, так?
Холлі мовчки кивнула.
— Коли ти востаннє виконувала Ритуал?
Дівчина закусила губу.
— Я б сказала... десь... чотири роки тому, сер.
У Рута мало очі не вискочили.
— Чотири... Чотири роки? Дивно, що ти взагалі так довго протрималася! Виконай його зараз. Сьогодні! Не повернешся під землю, доки не відновиш сили. Ти наражаєшся на небезпеку сама і підводиш своїх колег-офіцерів!
— Так, сер.
— Візьми у когось із Вилову «Колібрі» й лети до старої країни. Сьогодні повний місяць.
— Так, сер.
— І не думай, що я все забуду. Поговоримо, коли повернешся.
— Так, сер. Добре, сер.
Холлі повернулася, щоб іти, та Рут кашлянув, привертаючи увагу.
— Іще, капітане Шорт...
— Так, сер?
Обличчя командира набуло фіолетового відтінку, і якби його не знати, можна було б подумати, що він соромиться чогось.
66
— Ви добре попрацювали. Усе могло скінчитися гірше, набагато гірше.
Холлі заблимала. Може, її і не викинуть із Рекону.
— Дякую, сер.
Рут щось буркнув, і обличчя в нього стало звичного червоного кольору.
— А тепер геть звідси, і не повертайся, доки не накачаєшся магією по самісінькі гострі вуха!
Холлі зітхнула. От тобі і вдячність.
— Так, сер. Уже іду, сер.
Глава 4: ВИКРАДЕННЯ
ГОЛОВНОЮ проблемою для Артеміса була локація: як вистежити лепрекона. Ці істоти такі хитрі, що вештаються світом уже тисячі років, і нікому ще не вдалося зняти їх на фото чи відео. Ніхто навіть не спробував надурити людей, як то було з Лохнеським чудовиськом. Не дуже товариські ці зелені хлопці. Та ще й кмітливі. Нікому не вдалося прибрати до рук їхнє золото. Але ж і Книгу знайти ще нікому не вдалося. А якщо в тебе є ключ, то відгадати загадку дуже просто.Артеміс викликав Батлерів до свого кабінету і звернувся до них із-поза невеличкої кафедри.
— Існують певні ритуали, які має здійснити кожен ельф, щоб відновити рівень магії, — пояснив Артеміс.
Батлер і Джульєтта кивнули, немов це була цілковито нормальна лекція.
Артеміс перегорнув кілька аркушів копії Книги і зупинився на виділеному абзаці.
— Твій дар походить від землі,
їй маєш бути вдячний ти.
Візьми зернятко і коли
Зійдуться дуб і повний місяць,
А ще вода, що поверта,
Зернятко ти сховай
Неподалік.
Дар поверни у землю.
Артеміс закрив текст.
— Зрозуміло?
Батлер і Джульєтта слухняно кивнули, проте обличчя в них були спантеличені.
Хлопець зітхнув.
— Лепрекони прив’язані до певних ритуалів. Дуже особливих, мушу додати. Можемо цим скористатися, щоб якогось із них вистежити.
Джульєтта підняла руку, хоча була на чотири роки старша за Артеміса.
— Так?
— Справа в тому, Артемісе... — нерішуче сказала вона, смикаючи пасмо білявого волосся, що не одному хлопцю здалося б дуже привабливим. — Щодо лепреконів...
Артеміє спохмурнів. Поганий знак.
— Твоя думка, Джульєтто?
— Лепрекони... Ти ж знаєш, що їх не існує, чи не так?
Батлер зморщився. Сам винен. Так і не вистачило часу розказати сестрі, у чому полягає їхня місія.
Артеміс із докорою подивився на слугу.
— Ви з Батлером іще не обговорювали справу?
— Ні. А мали?
— Звісно. Може, він вирішив, що ти над ним сміятимешся?
Батлер мало не підстрибнув. Саме це він і подумав. Джульєтта єдина наважувалася сміятися над ним і робила це напрочуд регулярно. Більшості вистачало одного-єдиного разу. Лише одного.
Артеміс прочистив горло.
— Припустімо, що ельфи існують, і я не якийсь там дурник, що вигадує казна що.
Батлер лише кивнув. Джульєтту це не переконало.
— Добре. Отже, як я уже сказав, Народ має виконувати особливий ритуал, щоб відновити свої сили. Згідно з перекладом, вони мають узяти жолудь
