Золоторогий волик - українські народні

У одного дідича була велика череда. В тій череді був волик, що мав золоті роги. Його завжди пантрував найвірніший панський пастух Штефан. Пан наказував:

– Пазь, Штефане, мого золоторогого волика, як свої очі!

– Буду пантрувати, паночку, ще ліпше. Та що я зроблю, як нападуть вовки і з’їдять малого?

– М’ясо з’їдять, а роги залишать. їх принесеш мені. Ти зрозумів, Штефане?

– Аякже, пане.

Якось дідич скликав багато гостей. Він похвалився перед гістьми:

– Маю такого волика, що ще світ не бачив: золоті роги в нього!

– А чи того волика не вкрадуть у вас?

– Нізащо! Череду пантрує мій найвірпіший пастух Штефан. Він хитрий, як лис.

Один панисько каже:

– А в мене є наймичка Парасочка, що зачарує пастуха і украде волика.

– Цього вона не утне.

– Ще й як! Можемо заложитися... Даю півмаєтку!

– Я теж – півмаєтку,– засміявся дідич.

Заложилися. Панисько послав наймичку туди, де паслася дідичева череда. Дівчина була файна, як те сонечко, а бесідлива, як та пташка. Пастух дуже сподобав собі наймичку Парасочку і захотів її поцілувати.

– Ой ні, цього не можна,– сказала вона.– Спочатку дай мені серце з волика, що має золоті роги.

Штефан довго не думав, зарізав того волика та й дав дівчині серце. А вона сказала:

– Поцілуй мене один раз. Другий раз буде завтра. Та маєш мені дати золоті роги.

– Бери їх тепер, лише дозволь ще раз поцілувати! – відповів пастух. Він забув про дідича і про все на світі. Знав одну Парасочку.

Але після того дівчина пішла і більше не приходила.

Штефан почав боятися дідича. Що тепер робити? Увігнав гирлигу в землю, поклав на неї капелюх. Цілий день ходив довкола того і вчився, як має говорити з дідичем. Потім пішов до панського двору і став перед дідичем.

– Що нового, Штефане?

– Біда, пане.

– Яка, Штефане?

– Та прийшла якась спокуса, без бороди й без вуса і за чорні брови видурила ще й золоті роги.

Дідич від злості впав на місці.

Півмаєтку взяв собі панисько, а друга половина лишилася Штефанові. Йому і Парасочці, яку взяв за жінку, було й того досить!

І казці кінець.