Телятко, кабан, півник, качур та вовки - українські народні

Був собі дід та баба. Було в них голе телятко. Каже баба:

– Завези, діду, в ліс.

Дід каже:

– Та краще б викормили та зарізали б.

– Я не хочу, завези та й годі!

Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:

– Драстуй, голе телятко!

– Драстуй, кабане!

– Куди ти йдеш?

– Куди очі, туди й шлях.

– Ходімо разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

– Голе телятко і кабан, підождіть! Підождали.

– Драстуй, голе телятко!

– Драстуй, півнику!

– Куди ви йдете?

– Куди очі, туди й шлях.

– Ходімо разом.

– Ну, ходім.

Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:

– Голе телятко і кабан, і півник, підождіть!

Підождали.

– Куди ви йдете?

– Куди очі, туди й шлях.

– Ну, ходімо разом.

– Ходім.

Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

– Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!

Підождали.

– Куди ви йдете?

– Куди очі, туди й шлях.

– Ходімо разом.

Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.

– Кабане, давай будем хатку робить.

– Я не хочу. Я зариюся ще краще у листя та й буду лежать.

Пішло воно. Пішло до півника:

– Драстуй, півнику!

– Драстуй, голе телятко!

– Гайда, будем хатку робить.

– Я не хочу,– каже півник,– я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так зимувать.

Пішло голе телятко до качура:

– Драстуй, качуре!

– Драстуй, голе телятко!

– Давай будем хатку робить.

– Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.

Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

– Драстуй, шило!

– Драстуй, голе телятко!

– Давай будем хатку робить.

– Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.

Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топить: дров е багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:

– Голе телятко, одчини!

– А-а-а! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!

– Одчини, бо я тобі хатку розрию!

Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить півник:

– Голе телятко, одчини!

– А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..

– Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!

Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:

– Голе телятко, одчини!

– А-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..

– Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!

Думає голе телятко: «Наробить качур крику, прибіжать звірі,пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:

– Голе телятко, одчини!

– А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..

– Одчини, бо я тобі хатку розколю!

Одчинило. Уже вони усі зібрались...

От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:

– Лізь ти.

– Ні, ти йди вперед.

Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило, як заженеться у вовка по саму колодочку.

А півник кричить:

– Подай його сюди!

А качур кричить:

– Так! Так! Так!..

Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погризений. Ще й півень кричить:

– Подайте його сюди!..