Про дідича, що побив горшки - українські народні

В одному селі жив колись багатий пан Псякревський. Люди боялися паниська, як вогню, бо він, холера, був страшним драпіжником. Дуже любив горілку і компанію. Та з ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум. Нахлебчеться горілки, як качка води, та й засне, де сидить. Потім пролупить очі й казиться: б’є все, що уздрить, а найбільше – горшки.

Одного разу дідич прийшов до бідняка. Сів, розклав на лаві хліб і ковбасу, поставив дві чарки. Налив горілки й каже:

– Ану, газдо, вип’ємо за те, аби всім було по сім, а нам з вами – по вісім. І аби-сьмо здорові були...

Бідняк випив порцію, далі другу й третю, четверту вилив за пазуху. Спорожнили пляшку, взялися до другої.

Жінка бідняка упала па коліна і підняла руки перед святими образами:

– Чим ми провинилися, о божечку милий, що ти послав нам до хати пана?!

Потім повиносила всі горшки, миски, горнята до дірявої стодоли, сховала в солому.

Дідич, такий п’яний, що хоч йому зуби рви, ліг тут же, на лавиці, й одразу захропів.

– Тікаймо, чоловіче, від цієї напасті! – змочилася

жінка.

– Ні, я не йду зі своєї хати! Сиди тихо, жінко, щось придумаю.

Коли добре стемніло, бідняк узяв Псякревського на плечі та й поніс на грядки до сусіда-багача. Посторцював його в цибулі, попідпирав патиками й повісив йому торбу, в яку наклав городини.

Багацькі пси уздріли Псякревського й гавкали, аж казилися.

Багач подумав, що то прийшли злодії. Вийшов надвір, заглянув на город, а там хтось стоїть.

«Відай, якийсь бідняк-голодняк»,– подумав сусід і дуже розсердився.

Схопив ломаку і одним ударом поклав злодія на землю. Але придивився і лупнув очима: то дідич Псякревський! Поторсав його – мертвий!

Багач забіг до хати:

– Гвалт, жінко, я вбив дідича! Піду до криміналу...

Багачка подумала, що він верзе спросоння.

– Де ти його вбив?

– На грядках. Крав цибулю...

Жінка вийшла, глянула і сплеснула в долоні.

– Бери, То, чоловіче, і віднеси в ліс,– порадила вона.

Послухав багач жінку, сунув Псякревського в мішок і цупить до лісу. Тільки ступив на стежку – здибав цигана, який теж мав мішок на плечах.

– Куди, цигане?

– На ярмарок, несу солонину. А ти?

– Я теж.

– Ходімо разом, не будемо боятися злодіїв,– промовив циган.

Опівночі дісталися до маленької хатини.

– Переночуймо тут,– говорить циган.

– Най буде...

Зайшли в хатину – там нема нікого. Циган виліз па піч. Багач ліг на лаві, але йому не спалося. Коли циганисько вже придушив зайця, багач зліз із лавиці, схопив мішок цигана і драпонув із хати. Пройшов трохи, шпурнув свою ношу в глибочезний яр і рушив, задоволений, додому.

Удосвіта циган протер очі:

– Уставай, чоловіче, вже час у дорогу...

Але йому ніхто не відповів.

– Утік!–мовив сам до себе циган.– Думає, що як прийде на ярмарок раніше за мене, то ліпше продасть свою солонину!

Циган закинув на плече багачів мішок і почвалав до міста. Прийшов, а на торговиці сила-силениа люду.

Аби марно не втрачати часу, циган уже від воріт почав репетувати:

– Соло-о-онину несу, люди добрі! Со-о-олонина!.. Ходіть купувати! Свиня була годована білим калачем з маслом і молоком! Со-о-о-олонина!.. Купуйте сьогодні, бо завтра не буде.

Люди позбігалися з усіх боків до нього, бо ще ніхто ніколи не бачив циганського сала. Кричали з нетерплячки:

– Ану, давай!

– Ану, показуй!

– Ану, розв’яжи міха!

Циган шукав місця, аби викласти свій крам. З гіркою бідою примостився він коло возів з горшками, макітрами, тарелями. Розв’язав мотузку, але з міха висунулася голова Псякревського, що тільки-но прокинувся. Бідолаха циган витріщився на дідича, а дідич – на цигана.

З натовпу сміялися:

– Ади, поки ти доніс солонину на ярмарок, в неї чуприна виросла!

– І вуха, як у того віслюка!

Циган кинувся крізь натовп і так утікав, що аж курилося за ним. Псякревський подивився каламутними очима і відчепив від фіри орчик. Усі порозбігалися. Уздрів купи горшків на возах. Боже мій, що діялося з дідичем! Бив усе за рядом, поки не перебив усі горшки на ярмарку. У відповідь люди порахували йому зуби й ребра, потягли до поліції.

Так казка і скінчилася.