Розумне маленьке поросятко - угорська казка

Жило собі колись маленьке поросятко. Жило воно в густому лісі само-самісіньке.

Зима була студена, і до хатки, де жило поросятко, прийшов здоровенний вовк. Підійшов він до хатки і сказав:

— Пусти мене до хати, поросятко!

— Не пущу, — відповіло поросятко, — ти мене з’їси!

— Не з’їм, — сказав вовк. — Пусти.

Але поросятко не погоджувалося, і тоді вовк став умовляти:

— Гарнесеньке моє поросятко! Якщо ти боїшся впустити мене всього, то, прошу тебе, впусти хоча б одну мою передню лапу.

Умовив вовк поросятко, і воно впустило одну передню вовчу лапу до своєї хатки, але одразу поставило на плиту казанок з водою і наготувало мішок.

Невдовзі вовк знову заговорив, заголосив: як, мовляв, йому тяжко і прикро, що лише одну передню лапу впустили до хатки, адже друга теж хоче погрітися.

— Впусти мою і другу передню лапу! — попросив вовк.

Поросятко впустило до себе в хатку і другу лапу. Тоді вовк знов почав скиглити:

— Гарнесеньке моє поросятко! Впусти ще хоч би одну мою задню лапу.

Поросятко впустило до хати і задню вовчу лапу.

Але вовк не давав йому спокою:

— Впусти і другу маю задню лапу. Вона ж загине надворі!

Послухалося вовка маленьке поросятко — впустило і цю лапу, але водночас приставило до дверей мішок. І тільки-но вовк стрибнув до хатки, щоб з’їсти поросятко, як потрапив просто в мішок.

Поросятко ту ж мить міцно зав’язало мішок і викинуло його з хатки на сніг, потім зняло казанок з плити і почало поливати вовка окропом, приказуючи:

— Шпар лисого окропом! Шпар лисого окропом!

Хто його знає, як вдалося вовкові прогризти мішок.

Вирвався він на волю і чкурнув щодуху — облізлий, вовна жмутками висить, а на голові і сліду її не лишилося, тільки лисина блищить! Як дременув вовк — згадуй лиш, як звали!

Утік він далеко, зібрав зграю вовків і повів їх до поросяткової хати. Навряд чи поросятко цілу зграю подолати зможе!

А поросятко тимчасом узяло в руки казанок і залізло на високе дерево.

І от прийшли вовки. Тьма-тьмуща. Шукали-шукали поросятка — не знайшли. Раптом один вовк побачив його на вершечку дерева. Почали вони радитися, як поросятко з дерева зняти.

Один вовк каже:

— Ану, станьмо один на одного.

— А хто ж внизу стоятиме? — спитали його.

— Ми прийшли допомагати лисому, — відповів один вовк, — нехай він і стане внизу.

Так і зробили. Лисий став унизу, інші залізли йому на спину: один на одного, один на одного. Оце коли б ще останній видерся — кінець був би поросяткові, але воно як крикне:

— Шпар лисого окропом!

Лисий вовк перелякався, затремтів, відскочив і кинувся навтіки, а решта вовків попадала. Один з них забив передню лапу, другий — задню, третій — в’язи, четвертий — ребра...

Отак вони піймали облизня. А поросятко спокійнісінько злізло з дерева, пішло до своєї хатки й живе там і досі, якщо не вмерло.