Кравець і феї - англійська казка

В давні часи кравці не сиділи на одному місці, а ходили селами і пропонували людям свої послуги: пошити чи полатати одяг.

Один такий кравець, на ймення Томас, працював якось на хуторі Норт-Райдінг у Йоркширі й за роботою розмовляв з господинею. Побачив Томас, як вона налила в мисочку свіжих вершків і виставила їх за поріг для домовика чи маленького брауні, й запитує:

– Невже ви й справді вірите в домовиків, ельфів і різних там фей?

– Аякже! – відповіла дружина фермера.

– А я, – усміхнувся Томас, – якби я колись зустрів фею... я взяв би цю феєчку й посадив би у пляшечку, щоб не пустувала.

– Ш-ш-ш-! – злякано прошепотіла жінка. – Хоч би вас не почула якась фея. Вони, знаєте, бувають досить злопам’ятні, якщо їх образити.

– Ой, як страшно, – хмикнув Томас, перекусив нитку і розгладив рукавний шов на спеціальній кравецькій дощечці. – Ля вам кажу, що ніяких фей не існує.

– І дуже нерозумно, – сказала дружина фермера.

Почало смеркатись. Кравець закінчив свою роботу,поклав ножиці, голку та нитки в сумку, взяв під руку кравецьку дошку.

– До сутінків треба встигнути додому. Жінка, мабуть, зачекалась.

– Ось, візьміть для своєї жінки, – подала хазяйка пиріг з домашньої поросятини, – їй сподобається.

– Спасибі, – відповів Томас. – На добраніч!

– Будьте обережнішим, – донеслось до нього на прощання, – остерігайтесь фей!

– Тьху на них! – відгукнувся кравець і швидко попрямував додому.

Спочатку він ішов стежиною, але потім вирішив скоротити шлях і пройти навпрошки через поле. Коли кравець перелазив через тин, то необережно махнув сумкою, і на землю випали ножиці.

Довелось покласти сумку й кравецьку дошку й шукати ножиці. Здавалося б, ножиці – не голка, та ніяк чомусь не хотіли вони віднаходитись.

– Ото горе, – бурчав Томас. – Ножиці для кравця – найперша річ, та ще такі прекрасні! Гаразд. Повернусь вранці на це місце і знайду.

Він підняв свою сумку і пиріг... але де ж кравецька дошка? Куди вона могла запропаститися? Він знову поклав пиріг і сумку, обнишпорив усе навкруг на колінах – нічогісінько.

“Ну й біс із нею, – подумав, – до ранку ніхто не візьме. Піду я додому та поїм із жінкою пиріг, доки він ще свіжий”.

Та коли підняв сумку, і пиріг щез. Кравець обнишпорив мало не весь луг, але так нічого й не знайшов, окрім каміння та колючок. Довелося тільки облизнутися, згадуючи про пиріг, і рушати додому.

Томас повернувся назад, на те місце, де залишив сумку, але і її вже не було! Він подумав, що помилився місцем, але всі прикмети, збігалися – ось тин, ось великий валун, тільки сумка зникла.

– Ех, був би ліхтар! – простогнав Томас. – Що ж мені тепер робити – без голки і ниток, без ножиць і моєї кравецької дошки та сумки? Кравець повернув було додому... тільки де ж він, його дім? Поки блукав і кружляв у пошуках своїх речей, то й зовсім збився з дороги, а ніч чорна, мов яма.

І раптом, на превелику радість, він помітив попереду вогник. Ніби хтось повільно йшов лугом з ліхтарем.

– Сюди! – покликав Томас. – Ей, з ліхтарем! Сюди!

– Сам іди сюди! Сам іди сюди! – відгукнувся насмішкуватий голосок.

Кравець побрів на світло, але таємничий вогник теж не стояв на місці: він то наближався майже впритул, – здається, тільки руку простягни і вхопиш! – то раптом зникав і загорався десь далеко, на краю поля.

Томас по коліна забрьохався у глину в байраках, подряпав терном обличчя, обірвав одяг. Він наздоганяв блукаючий вогник, доки геть вибився з сил і не впав у відчай.

Вогник остаточно пропав. Стало світати. Кравець почув дзвін молочних бідонів на фермі, оглянувся і побачив перед собою той же хутір і той же двір, з якого він учора вийшов. А поряд на траві лежали всі його кравецькі лаштунки!

Томас був дуже змучений, щоб іти додому в своє село. Він постукав у знайомі двері. Побачила його господиня і сплеснула руками від здивування:

– Господи! Що з вами?

Вона допомогла кравцеві почистити одяг і нагодувала його, а потім раптом усміхнулась і запитала:

– Ну як? Посадили феєчку до пляшечки?

Але Томас нічого не відповів. І ніколи в житті не казав більше про фей поганого слова.