Малюк брауні - англійська казка

Малюк брауні жив у великому будиику, що звався Хілтон-Холом.

– Стривайте, – запитаєте ви, – а хто це такий – брауні?

Брауні – гак у Англії називають домовиків. Схожі вони на крихітних смішних чоловічків і бувають досить симпатичними, алестрапісіпю вередливими. Якщо їм заманеться, вони зроблять за вас усю домашню роботу, а ні, то тільки позбиткуються.

Розповідають, що був у Корнуелі один брауні, який за ніч міг намолоти зерна більше, аніж сам хазяїн упродовж тижня. Але брався до роботи лише тоді, коли йому на ніч лишали мисочку свіжих вершків.

А ще один знаменитий брауні, на ймення Робін Гуд, – був відчайдушний бешкетник і витівник. Приміром, він любив підкрастися до якоїсь поважної леді за столом і непомітно вихлюпнути весь ель, який вона саме збиралася випити. А то, бувало, робив і дещо гірше: відчиняв конюшню і випускав на волю геть усіх коней.

Але брауні з Хілтон-Хола не був таким відчайдухою, як цей Робін Гуд, щоправда, він не був і таким доброчесним, як корнуельський брауні. У нього все залежало від настрою.

Та коли він був не в дусі, то не встигнуть у домі всі поснути, як він уже тут як тут і часу даремно не гає: у цукерницю перцю насипле, у пиво – солі, попелом вогонь у коминку загорне, котрий зумисне лишили горіти цілу ніч, та ще й воду, принесену на ранок, виверне.

Коли ж він бував у доброму гуморі – на щастя, це траплялося частіше, – то поки служниці спали, брауніпідмітав за них у всіх кімнатах, чистив одяг, вигортав з коминка попіл і розводив вогонь, прибирав на кухні: чистив казанки, перетирав тарілки, мив, шкріб, доки геть усе не засяє, не заіскриться.

Та найохайніше робив це брауні, коли служниці залишали йому на ніч мисочку вершків чи скибочку хліба з медом.

Якось служниці засиділись допізна, розповідаючи одна одній страшні історії. І коли дві наймолодші – помічниця кухарки і покоївка, – нарешті пішли спати, то, піднімаючись сходами, раптом почули на кухні легкий шум. “А що, як то брауні?” – подумали вони.

А треба вам сказати, що брауні ніхто ще ніколи не бачив – брауні не дуже полюбляють з’являтися людям на очі, – і дівчатам страх як закортіло на нього подивитися. От вони тихесенько спустилися вниз, підійшли навшпиньки до дверей, що вели до кухні і, набравшись сміливості, прочинили їх.

Так і є! У кухні виявився малюк брауні. І як ви гадаєте, що робило це бісеня? Сиділо верхи на гачкові від довгого ланцюга, вгвинченому у стелю, і гойдалося, як на гойдалці.

Гойдалося і виспівувало:

О горе мені, о горе!

Не впав ще в землю жолудь,Що в небо підніметься дубомЙ піде на гойдливу колиску,Що буде гойдати малятко,Котре з часом стане хлопчиськомЙ відпустить на волю мене.

О горе мені, о горе!

Служниці були добрими дівчатами. Повернувшись до своєї кімнати, вони зійшлися на думці, що соромно тримати бідного брауні у домі, якщо він того не бажає. Адже він такий милий! А якщо й іноді бешкетує, ю допомагає значно частіше. І вони вирішили відпустити його па волю.

Наступного дня вони у всіх, кого лишені, зустрічали, запитували, як їм відпустити на волю малюка брауні. Проте ніхто не відав, як те зробити. Нарешті запитали у старої пташниці.

– Немає нічого простішого! – вигукнула пташниця.

І вона розповіла їм, що і як треба робити.

А якраз тими днями у сусідньому місті відбувався ярмарок, і дівчата відпросилися на нього. Кожна прихопила з собою трохи грошей, які відкладала на весілля, і купили на ті гроші найкращого зеленого сукна.

Увесь наступний день вони краяли і шили для брауні дуже симпатичну зелену накидку з каптуром. А надвечір поклали її в кухні біля коминка, а самі заховалися так, щоб можна було підглядати у шпаринку.

Незабаром з’явився брауні, похмурий, насуплений. Видно, мав поганий настрій.

Та тільки-но брауні помітив зелену накидку з каптуром, як одразу звеселів, почав усміхатися. Потім узяв її до рук, щоб краще роздивитися, приміряв на себе і став роздивлятися у начищену мідну сковорідку, наче у люстро. А тоді пустився в танок і ну скакати по кухні, наспівуючи:

Накидка моя, каптурок тепер мій,І більше не служить вам домовий!

І так, наспівуючи і пританцьовуючи, він зник із кухні, і більше його ніхто ніколи не бачив.