Феї Мерлінової скелі - англійська казка

Два століття тому жив-поживав бідний чоловік, на ймення Джеймс. Працював він у фермера, повсякчас виконуючи різні доручення. Одного разу наказали робітнику накопати добрива на болоті, поряд з яким височіла незвичайна скеля. Серед селян ходили чутки, що саме в ній давно мешкав відомий на всю Англію чарівник Мерлін. Тому й називалася скеля Мерліновою.

Довго й завзято працював лопатою наймит. Коли робота була майже завершена, біля купи торфу несподівано з’явилася маленька жіночка, заввишки тюльпан. Одягнена в зелену сукню й червоні панчохи, незнайомка вирізнялася неймовірною вродою. Несподівано красуня підняла свою крихітну ручку й, погрожуючи пальчиком, мовила:

– Вважаєш, що вам, людям, все дозволено? А якби я відіслала свого чоловіка зняти дах твого будинку? – жінка тупнула малесенькою ніжкою й наказала селянинові: – Негайно поверни торф на місце, інакше пожалкуєш!

Бідолашному неодноразово доводилося чути про фей та їхню недоброзичливість. Тремтячи від страху, він хутко став до роботи: кожен шмат добрива клав на те ж місце, звідки взяв. Нарешті Джеймс закінчив працювати. Він озирнувся в пошуках своєї дивакуватої співрозмовниці, але її вже поруч не було.

Невдовзі наймит повернувся на ферму, аби розповісти господареві про пригоду на болоті. Господар тільки покепкував з нього, адже не вірив в існування чарівних істот. Довелося бідолашному вдруге запрягати коня та вирушати по торф.

Щодня селянин чекав на щось погане, та, на щастя, нічого не відбувалося. Тому й вирішив, що зустріч з крихітною жінкою, швидше за все, йому наснилася.

Якось повертався Джеймс додому з глечиком молока для дітей і дружини, яким віддячив його фермер за сумлінну працю. Проте, коли робітник проходив повз Мерлінову скелю, втома та безсилля змусили зупинитися. Чоловік сів на траву, аби перепочити, та не помітив, як поринув у міцний сон. Близько опівночі він прокинувся й побачив із десяток фей, які кружляли навколо нього, час від часу погрожуючи своїми крихітними пальчиками. Неабияк здивований, селянин підвівся та спробував піти геть. Проте куди б він не попрямував, чародійки не відставали від нього ні на крок.

Зненацька феї припинили танцювати та співати, підійшли до наляканого наймита й заверещали в один голос:

– Потанцюй з нами, людино! Ось твоя пара! – і вказали на найвродливішу із чаклунок – Аріану.

Бідолашний не вмів танцювати, тому щосили чинив феям опір. Несподівано нова знайома взяла його за руки й повела в коло. Джеймс миттєво забув про свій дім і рідних, і, мов зачарований, почав веселитися разом з усіма.

Розваги тривали до ранку. Коли з ферми долинуло перше півняче «ку-ку-рі-ку», враз усе скінчилося. Феї щодуху кинулися до Мерлінової скелі, тягнучи за собою чоловіка. Невідомо звідки в кам’яній брилі з’явилися дверцята, які досі наймит не помічав. Щойно чаклунки й селянин увійшли до скелі, вони з гуркотом зачинилися.

Минувши темний коридор, бранець опинився у великій залі. У мерехтливому сяйві свічок він розгледів маленькі ліжка, які чекали на своїх господинь. Бідняк присів на сходинку та почав спостерігати за феями. Після нетривалого сну крихітки взялися за домашні справи: куховарили, прибирали. Проте інколи молодикові здавалося, що чарівниці кидали в казанки не рибу, а жаб’ячі лапи та мишачі хвости. Багато дивних речей побачив він тут вперше й востаннє у своєму житті.

Аж раптом хтось смикнув Джеймса за рукав. Озирнувшись, він угледів ту саму білявку в зеленій сукні та червоних панчохах.

– Минулої весни ти зняв торф з даху мого будинку, – мовила чаклунка, – проте сьогодні можеш повертатися. Але пообіцяй, що триматимеш язик за зубами.

Чоловік погодився. Вранці він залишив зачароване царство. Глечик із молоком, який селянин забув біля скелі, кудись зник. Але Джеймс, щасливий, що звільнився від чар фей, вирушив додому. Яким же було його здивування, коли в хаті робітник застав дорослих дітей і дружину, вкрай налякану несподіваною появою чоловіка.

– Де ти був увесь цей час? – збентежено запитала його жінка. – Як міг покинути нас на довгі сім років?

Тоді Джеймс зрозумів, як жорстоко помстилися йому феї Мерлінової скелі. Один день у товаристві маленьких чаклунок він проміняв на сім років справжнього життя.