Без втрат не вийти - Вадим Володарський

От тільки що сам Микита буде робити зі своїм «Хаммером»? Хоча цей - викрутиться, вважали вони.

Другий заручник, Сергій Тугарінов, сидів у підвалі, влаштованому під гаражем, що стояв на ділянці. Будинок підібрали таким чином, щоб заручники не могли чути один одного, навіть, якщо будуть гучно кричати. До того ж, якщо на Ніку тиснули лише морально, - докладні інструкції теж дав замовник, - то програміста били. Проте нічого поки що не казали, навіщо та за чиїм наказом викрали, та ніяких вимог не висували теж. Заходили до нього теж у камуфляжі, за яким неможливо було визначити, хто ці люди, та балаклавах. Нехай думає, хто ж вони такі, - можливо, його викрала ФСБ? Таке припущення Сергію точно не сподобається.

У цілому, вони вважали, що операція розвивається добре, хоча, насправді, їх не цікавило, ким є замовник, та яка в нього мета. Головним були гроші, які заплатять їм. І вони, дійсно, не знали, що саме замовник хоче робити із заручниками … ну, окрім очевидного, із дівкою… Двоє з них розмірковували, якщо тут якась ділова мета (з цього слід було виходити, коли жертв дві), та, якщо її хочуть за щось покарати, чи не скажуть їм… Вони б не відмовилися, але виконували замовлення, як професіонали.

-Ми із цими хлопцями працювали, - пояснив Муса. Маючи на увазі: на сході, на війні. – Вони б і раді допомогти…

-Чим?

-Аеророзвідка. Безпілотники. А як ти гадаєш, ми будемо через паркан лазити, щоб подивитися, що там за кожною адресою? Та нас помітять за хвилину. А в них … серйозні апарати. Ці волонтери вже багато що зробили… Вони б і зараз допомогли, але…

-Так у чому проблема?

-Машина. Той пікап, яким вони усе це возять. Це не іграшкові дрони, це серйозна техніка. А машина зламалася, двигун роблять.

-Якщо вони можуть допомогти… Хай тільки щось зроблять… Дам їм «Лендровер» для такої справи.

Так вже за годину у домашньому кабінеті Вікентія разом із друзями сидів невисокий худий хлопець в окулярах, на ім’я Богдан. Тома теж приєдналася до них, але поки що сиділа на стільці у кутку та слухала. Батько не заперечував, бо знав, що вона може … висловити слушну думку, та, до того ж, зацікавлена в успіху, як ніхто … окрім нього. Та вже зробила для нього стільки, що не пустити на цю нараду – було б чорною невдячністю.

-Не думав, що мене попросять … робити щось таке тут. – Безпілотники можна було використовувати багато для чого, але тут, - як і на війні, - намічалася явно «некомерційна» місія.

-Я теж не гадав, що в мене викрадуть дружину. – Вікентій сам дивувався, що знаходив сили на іронію. Втім, Богдана ввели до курсу справи у найзагальніших рисах, а тому він спитав:

-Що саме сталося? Та чому … звернулися до нас?

Обставини події виклав Вікентій, - звісно, лише щодо самого викрадення. А потім Муса розповів, які орієнтування надійшли до них. Та про висновки щодо того, де можуть тримати викрадену. А потім Вікентій знову взяв слово:

-От ми й вирахували, про які адреси йде мова. Таких будинків кілька. Ми маємо знати, який з них…

-І що потрібно шукати?

-Групу людей… Напевно, чоловіків, які … поводяться не так, як ті, хто вирішив відпочити на природі. Або просто пожити подалі від людей… Для них це діяльність, розумієте? Ну, а ще, звичайно, сріблястий «Фольксваген» та, можливо, чорний «Хаммер».

-Ці люди… Вони підготовлені? Військові? – спитав Богдан. Та, упіймавши погляд Вікентія, у якому було нерозуміння, пояснив:  - Якщо це військові, вони будуть дивитися у небо, принаймні, почувши звук, звернуть увагу. Та зрозуміють, що їх засікли. Тоді вони можуть втекти, а перед тим … вбити заручницю.

-Ми вважаємо, що вона їм потрібна живою. – Це єдине, що давало зараз Вікентію надію. – Якщо й втечуть, то разом із нею. Цього не потрібно допустити… Ми маємо випередити їх. Щодо того, хто вони… Ми знаємо замовника, він точно не військовий, він звичайний російський «мажор». Ми підозрюємо, хто є головним в цих виконавців, але він не військовий, він «активіст». З тих, хто лізе в усі не свої справи, має досвід штовханини з поліцією, можливо, й вбивав, - є така версія. Але на війні ніколи не був. Зв’язки в нього можуть бути які завгодно, тому міг виконавців підшукати й серед тих, хто воював. На цьому чи на тому боці, - пояснив адвокат. – Виконавців бачила на власні очі лише Тома, та й те – недовго… - Він повернувся до доньки. – Можливо, ти … можеш щось сказати?

Дівчинка замислилася, а потім сказала:

-Мені здається, ні, вони не воювали, вони не військові.

-Чому ти так вважаєш? – Муса здивувався тому, як впевнено вона це сказала.

-Бо … до нас, до школи, приходили ветерани. Розповідали про війну, уроки патріотизму, так це наш директор називає… Про подробиці більше хлопці розпитували, як там усе, у бою, абощо… Але, якщо пригадати… Тим … хто викрав Ніку, потрібно було дістатися з дороги до нашої машини, що була у воді. Вони для цього скористалися довгою дошкою, вона у їхньому бусі лежала. Мабуть, вони її навмисно з собою взяли. Але те, як вони це робили… Солдати мають вміти й окопи копати, й такі перешкоди долати, правда? – спитала вона в одного з найдосвідченіших воїнів, яких можна було знайти у країні. Муса кивнув. – Там же непотрібно справжній міст було будувати. А вони це робили … якось так незграбно… А от потім, коли вони Ніку схопили за руки…  До цього, таке враження, вони звичні. – Тома перевела подих. – До того ж, Ніка їм кричала, щоб допомогли мені вибратися. Вони, звісно, не зважали, але… Хіба військові, які … вирішили піти на таке, не кинули б гранату, щоб не залишати свідків?