Відплата за минуле - Юлія Вирва

Зайшовши в середину кав'ярні я відчула спокій та умиротворення . Аромат кави й випічки верталм здатність мислити логічно. Без благоговійного забобонного страху, який притаманний жителям сіл й іноді маленьких містечок. Особливо останні є джерелами різноманітної й не завжди правдивої інформації. 

Зробивши замовлення і оплативши його сіла за столик в кутку і стала спостерігати за людьми, які квапилася на роботу або в лікарню. Брррр. Ненавиджу лікарню. Одразу згадується смерть і похорон моїх батьків. Досі не розумію як я це пережила. Відігнавши болючі спогади я взяла в руки філіжанку і зробила перший ковток кави. Яка ж вона смачна. До неї взяла шматок гарбузово- морквяного пляцка. Відламавши шматок відправляю до рота і ледь не муркаю від задоволення. Тут надзвичайно смачна кава та випічка. 

Після тривалого перебування й байдикування в лікарні я стала більше бувати на вулиці. Думки людей не давали спокою, але це вже не хвилювало мене. Я звикала жити самостійно. З розбитим серцем і жагою до знань, правди і справедливості . Розпочати усе спочатку з тими навичками, які розвинула зараз. Плюс дар телепатії. Мене важко надурити. Читання думок іноді дозволяє мені дізнатися більше, ніж потрібно. Це завдає болю. 

Отримати доступ до інформації з поліції я не можу. Доведеться діяти на свій страх і ризик. Думаю, що зможу вмовити Григора Мироновича отримати дозвіл і та провести повторне обстеження трупа. Я витримаю огляд.Не звикати до моторошних картин після всього пережитого. А пережила я чимало. Стосунки з військовим чого вартують. Головне, щоб він погодився. 

Підкріпившись вирушаю знову в морг. Цього разу патологоанатом був зайнятий. Показував студентам як правильно проводити розтин тіла. Шкодую, що через маму пішла вчитися в кулінарний коледж. Так і не працювала кухарем. Зате в сфері харчування та на меблевій фабриці здобула неоціненний досвід. Зате тепер знову безробітня. Якесь зачароване коло виходить. Необхідно змінювати себе мов хамелеон забарвлення. Як вбивця, на якого зараз полюю.