Хрещений батько - Маріо Пьюзо
– Може, пошлемо туди вашого зятя? Адже Карло народився в Неваді й знає там усі ходи й виходи, – обережно запитав Хейген. Дон Корлеоне заперечливо хитнув головою:
– Ні, моя дружина почувається самотньо без дітей. Я хочу, щоб Констанція з чоловіком перебралися до одного з наших будинків. Я хочу, щоб Карло дали якусь відповідальну посаду, може, я був занадто суворий до нього, і… – Дон Корлеоне скривився. – У мене мало синів. Заберіть у нього цей тоталізатор і знайдіть якусь роботу з профспілками, де б міг трохи писати й багато говорити. У нього язик добре почеплений. – У доновому голосі бриніла майже невідчутна нотка зневаги.
Хейген кивнув головою.
– Гаразд, Клеменца та я переберемо всіх людей і зіб’ємо групу для Лас-Вегаса. Може, мені відкликати Фредді на кілька днів додому?
Дон похитав головою й сказав різко:
– Що йому тут робити? Моя жінка ще вміє куховарити. Хай сидить собі там.
Троє ніяково засувалися на своїх місцях. Вони й гадки не мали, що Фредді потрапив у таку неласку в батька; очевидно, їм щось не було відоме.
Дон Корлеоне зітхнув.
– Сподіваюся, що цього року я вирощу на городі добрий зелений перець і помідори, більше, ніж ми зможемо з’їсти, отже, можете розраховувати на мій урожай. У мої старі літа хочеться трохи спокою й тиші. Це все. Якщо хочете, налийте собі ще.
Аудієнція закінчилася. Чоловіки підвелися. Хейген провів Клеменцу й Тессіо до машини і домовився про зустріч для вироблення операційних деталей щодо того, як здійснити висловлені побажання дона. А потім повернувся до будинку, де, він був певний, дон чекав на нього.
Дон скинув піджак і краватку й лежав на канапі. Суворі риси його обличчя були розм’якшені втомою. Він показав Хейгенові рукою на стілець.
– Ну що, консільйорі, не схвалюєш якогось із моїх сьогоднішніх вчинків?
Хейген відповів не одразу.
– Та ні. Але я не бачу послідовності, це не схоже на вас. Ви заявляєте, що не хочете дошукуватися, хто вбив Сантіно, і не збираєтеся мститися за нього. Я не вірю цьому. Ви дали слово, що прагнете миру, тому дотримаєте свого слова й не порушите миру, але я не вірю, щоб ви дозволили своїм ворогам святкувати перемогу, якої вони сьогодні начебто досягли. Ви загадали таку загадку, якої мені не розгадати, тож як я можу схвалювати чи не схвалювати?
Вираз задоволення з’явився на обличчі дона.
– Що ж, ти знаєш мене краще, ніж будь-хто. Хоча ти й не сицилієць, я зробив із тебе сицилійця. Все, що ти сказав, слушне, але відгадка є, і ти збагнеш її ще до того, як усе розв’яжеться. Ти згоден із тим, що всі вірять мені на слово, отже, я мушу дотримати свого слова. І я хотів би, щоб мої вказівки виконували чітко. Але, Томе, для нас зараз найважливіша справа – якнайшвидше повернути Майкла додому. Постав це на перший план у своїх думках і у своїй роботі. Спробуй усі юридичні можливості, мені байдуже, скільки ти витратиш грошей. Але його повернення додому має бути гарантоване на сто відсотків від будь-яких несподіванок. Порадься з найкращими юристами-криміналістами. Я дам тобі імена суддів, що приймуть тебе приватно. А до того треба берегтися всякої підступності.
– Так само, як і ви, – відповів Хейген, – я не дуже турбуюся про справжні свідчення, мене більше непокоять свідчення, які можуть сфальшувати. Також вірогідно, що якийсь друг полісмена пристрелить Майкла, якщо його заарештують. Його можуть убити в камері – або самі, або доручать котромусь із в’язнів. Отож мені здається, що нам навіть не можна дозволити собі, щоб його заарештували або щоб проти нього висунули звинувачення.
– Я знаю, – зітхнув дон Корлеоне, – я знаю. У цьому ж і вся морока. Але не слід і затягувати. На Сицилії зараз неспокійно. Молодь уже не слухається старших, а з Америки вислано туди стільки людей, що тамтешні дони з їхніми старими навичками не можуть упоратися з ними. Коли б Майкл не погорів на цьому… Я вжив деяких заходів, щоб його надійно охороняли, але як довго зможуть забезпечувати йому надійну охорону? І це одна з причин, чому я пішов на мир. У Барціні на Сицилії є друзі, і вони вже пронюхали про Майкла. Ось тобі одна з відповідей на твою загадку. Я мусив піти на мир, щоб урятувати синове життя. Більше нічого мені не залишилося.
Хейген не потурбувався запитати дона, звідки в нього така інформація. Він навіть не здивувався; і справді, це була частина відповіді на загадку.
– Коли я зустрінуся з людьми Татталья, чи треба наполягати, щоб їхні посередники у торгівлі наркотиками були «чистими»? Адже судді не наважаться давати легкі вироки людям, що вже бували під судом.
Дон Корлеоне стенув плечима.
– Хай самі мають розум управлятися з цим. Нагадай їм про це, але не наполягай. Ми зробимо все можливе, але якщо у них спіймається справді пройдисвіт, ми й пальцем не ворухнемо, щоб рятувати його. Просто скажемо, що нічого не зробиш. А втім, Барціні знатиме це й без нас. Ти помітив, як він викрутився зі справи? Можна подумати, що він взагалі не був дотичний до цієї справи. Цей завжди вислизне, якщо їхні програють.
– Ви хочете сказати, що він від самого початку був на боці Солоццо й Татталья? – здивувався Хейген.
Дон Корлеоне зітхнув.
– Татталья – дешевий сутенер. Він ніколи б не зміг перехитрувати Сантіно. Ось чому я й не хочу нічого знати про те, що ж насправді трапилося. Мені досить знати, що Барціні доклав до цього рук.
Хейген занотував у пам’яті сказане. Дон давав йому розгадки, проте ще бракувало чогось вельми важливого. Хейген здогадувався, чого саме, але знав, що розпитувати не слід. Він побажав добраніч і повернувся, щоб іти. Дон зупинив його останнім розпорядженням.
– Запам’ятай: використай усе своє вміння, щоб повернути Майкла додому, – заявив дон. – І ще одне. Домовся з телефонною компанією, нехай щомісяця передають мені список усіх телефонних номерів, за якими телефонують Клеменца й Тессіо і з яких їм дзвонять. Я ні в чому їх не підозрюю. Можу заприсягтися, що вони ніколи мене не зрадять. Але немає нічого поганого в тому, щоб знати про все заздалегідь.
Хейген слухняно кивнув головою й вийшов. Йому стало цікаво, чи не стежить дон і
