П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
Нараз у нього промайнув смутний здогад, а потім Гундлах збагнув, чому нікого поряд немає. Там, на великому острові, ніхто й не підозрює про його існування. Фернандес, очевидно, задраїв пробоїни на катері й накивав п'ятами, адже до найближчого мису його батьківщини всього вісім миль, хвилин сорок плавання. Фернандес не зважився пливти повз сторожові судна з пораненим на борту, щоб не викликати підозри надто недовірливих властей… Шкіпер його так укутував, лишив удосталь їжі, зброю й навіть рацію, отже, намагався згладити почуття провини, покинувши його тут. Гундлах майже пробачив мулатові. Що, власне, їх зв'язувало, крім отієї короткої сутички з Джексоном? Адже й Фернандеса, як раніше Мак-Ліна й Петера Гертеля, він утяг у події, які мали чи могли мати для них фатальні наслідки. Отже, тепер нехай і він сам побуде трохи в їхній шкурі. Гундлах знав свою схильність використовувати інших людей, вплутувати їх в афери, приносити нещастя.
І незважаючи на це, він вірив, що доля не обмине його й сьогодні. Він лаштувався проповзти високою травою до протоки між островами й вистрілити в повітря або розпалити багаття, коли почувся гуркіт вертольота. Гундлах вирішив, що це по нього, адже його шукають, можливо, навіть Георг Дорпмюллер, який, за словами Гертеля, мав у своєму розпорядженні два вертольоти. Незабаром Гундлах визначив навіть тип машини: легкий «ірокез» широкого застосування, який був і на озброєнні НАТО. И ось крізь гуркіт мотора й лопотіння гвинта долинув голос, і Гундлах здогадався, що то не з вертольота, а з портативної рації: «Риба, Риба, будь ласка, озвись, ми бачимо тебе…» То був голос не Дорпмюллера, а Пінеро, хоча це не мало вирішального значення, адже тепер його, Гундлаха, так чи так мусять покласти до лікарні й вилікувати, вони нічого йому не зроблять, коли збагнуть, що про нього відомо вже багатьом людям. Для Гундлаха це була тепер єдино можлива, хоч і не пряма, дорога до повстанців, до тих, кого він цінував і любив.
Гундлах вийшов на зв'язок:
— Хелло, Павук, мені дуже шкода, але апарат був вийшов з ладу!.. — крикнув він у мікрофон. У цій ситуації Гундлах вирішив поводитися чемніше. Бачачи над собою оливково-зелений метал вертольота й шасі, яке могло його розчавити, він мусив скоритись, та й чи варто було починати сварку, в якій він однаково нічого не виграє.
Несучий гвинт вертольота притиснув до землі кущі й зняв пилюку, машина з гуркотом приземлялася за сотню кроків од Гундлаха. З кабіни вискочило кілька солдатів.
— Викинь зброю! — пролунав з рації голос, нагадавши Гундлахові, що він озброєний. Він узяв у руки ребристий автомат, знайомий з часів служби в бундесвері, поширений в арміях багатьох країн Західної Європи. Гундлах перевернувся долілиць і, відкинувши складаний приклад, приєднав ріжок магазина. В чудовій бойовій позиції залишив його Фернандес, поклавши поруч аж вісім магазинів по тридцять два й по сорок патронів у кожному, багатий боєкомплект; поки він кінчиться… Про бій Гундлах не думав, але й не викидав автомата, як вимагали оті. За їхнім наказом він мав пожбурити його якомога далі від себе. Ось нарешті заглух мотор вертольота, покрутившись іще трохи, зупинився й гвинт. Гундлах побачив, як ті підкрадаються до нього кущами й глузливо спитав:
— Чого лякаєтесь, хлопці? Покажіться ж! Невже боїтеся пораненого?
— Гундлах, а де ж заховався той мулат? — озвався Пінеро.
— Накивав п'ятами. Перелякався вашого нальоту.
— Літака посилали не ми.
— Приємно чути, — відповів Гундлах, хоч і не вірив жодному його слову. В кущах тріснула суха гілка, ситуація ставала небезпечною, й він вирішив розрядити напруження. — Пінеро, де ти? Чого пригинаєшся? Я не бачу твого зеленого берета.
— У мене й немає зеленого берета, бовдуре.
— Поки ти казав, нібито служив у фірмі Ворда, Вебстера й Віллоубі, тобі, звичайно, незручно було його носити, а тепер уже немає сенсу ховатись. Або вдягни чорний пояс, адже настає врочиста мить! Я здаюся, зараз ви візьмете мене… Можна вважати ваша операція вдалась. — Він жартував би й далі, та раптом відчув, що в голосі його з'явилися в'їдливо-глузливі нотки. Це додало йому витримки. Хоч і лежав долілиць, але плазувати перед ними не збирався.
— Заткни пельку! — гримнув Пінеро. — Негайно викинь зброю!
— Дай мені висловитись. Операція, якою ти керував, минула успішно. Але якщо ти зачепиш мене хоч пальцем, про неї дізнаються широкі кола читачів. Заживеш світової слави.
— Що ти маєш на увазі, Гундлах?
— Усю цю історію я наговорив на плівку одному журналістові, який зараз дуже далеко звідси, його ще можна зупинити — я міг би це зробити й навіть зроблю, якщо ти поводитимешся зі мною коректно. Але якщо я до понеділка йому не зателефоную, він опублікує її. Зрозумів? Саме в той час, коли новий президент приступатиме до виконання своїх обов'язків, журналіст випустить кота з мішка.
— Ах ти ж свиня, досить з мене твоїх витівок!.. — Голос Пінеро аж хрипів од люті. — Негайно замовкни і підніми руки над головою, інакше ми зробимо з тобою те саме, що й з твоєю дамою! Вона вже лежить на електричному матраці, і в неї приймають сповідь.
У Гундлаха мало не вилетіло серце з грудей.
— Ви її схопили?.. Не бреши, Пінеро!
— Навіщо мені брехати? Роби що тобі наказано, бо й тебе підсмажимо. Від тебе й мокрого місця не залишиться…
Гундлах вже не чув голосу Пінеро, забув і про нестерпний біль у нозі, щось в його душі зламалось, розум затьмарився, й він жадібно хапав ротом повітря… Інстинктивно перевівши автомат на постійний вогонь, він спрямував його в бік хащів і натиснув курок.
