П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
З лівого борту вже показався піщаний берег острова Ратон. Двадцять хвилин на п'яту. Гундлах зійшов у кубрик, розгорнув на ящиках залишену Мак-Ліном карту й почав вимірювати відстані. Десь о пів на п'яту, коли стемніло, вони встигли пропливти повз острів Тігре й побачити острів Мартін-Перес, розташований уже в територіальних водах Сальвадору. Далі, на північ від острова Пуанта-Сакате, було надто мілко навіть для їхнього катера… Якщо вони тепер пристануть не за маяком Пунта-Чікірін, а ближче, то можуть опинитися в партизанському районі. Гундлах намагався пригадати карту, яку бачив у бараці аеропорту Ілопан-го. Увесь цей район навколо вулкану Кончагуа, який мав висоту 1250 метрів і виднів тепер праворуч від Тігре, був партизанським. Хунта втримувала лише вузьку узбережну смугу від Ла-Уньйона до Пунта-Чікіріна.
Але це було відомо й Джексонові. Американець теж зійшов у кубрик.
— Вас цікавить вантаж? — запитав Джексон у Гундлаха ще зі східців. — Я охоче вам усе покажу.
— Ви ставитесь до мене по-батьківськи дбайливо, — відповів Гундлах, одпустивши карту, яка знову скрутилася трубочкою.
— Краще не піддавайтесь лихим думкам! Тут є датські автомати «мадсен», британські фугасні міни й бельгійські міни з годинниковим механізмом, дистанційні; ви, певне, про них чули? Магазини лежать окремо, боєприпаси також окремо, отже, тепер вам усе відомо, тож не треба нишпорити. Ви служили в армії й, напевне, зможете з'єднати одне з другим, але я вас випереджу… В картонних коробках перев'язочний матеріал, тут базуки, а тут пластикова вибухівка дистанційної дії М-112, її дуже люблять терористи. — Він говорив, ніби комівояжер про вироби своєї фірми. — Отже, ми про все подумали.
Гундлах протиснувся на палубу. Було десять хвилин до п'ятої. Підозрілість Джексона не обіцяла нічого втішного. Можливо, вони запланували пристрелити його відразу на березі? Джексон приставлений до нього явно не для охорони, від нього можна було всього сподіватись, це нагадувало гру в карти, в якій усе обумовлено наперед. В Сан-Лоренсо вони зрозуміли, що їх ошукано, й тепер не зводять з нього ока. А підозрювати вони мали досить підстав… Почуття страху дедалі зростало, Гундлах гарячково шукав виходу, але не знаходив.
О п'ятій хвилині на шосту вони досягли другого буя з намальованим на ньому хрестом; тут Мак-Лін, злякавшись, наказав сьогодні вранці повернути на захід. Попереду, виблискуючи на сонці, ширилося гирло. Річкова вода з силою налітала на морські хвилі, а вітер зривав з них гребені піни й розносив її з шумом та свистом. Ліворуч від Тігре видніли два сальвадорські острови — Кончагіта й Меангуера, обидва гористі й порослі джунглями. Сонце, що саме сідало між цими островами, кидало на бухту блискітливу доріжку. Фернандес цього разу не наважився скоротити шлях; він і далі тримав курс на південний захід, до Меангуери.
Що робити? Гундлах вагався. Коли пощастить вивести катер з ворожої смуги обстрілу, він знову опиниться серед друзів Гладіс. Але як упоратися з Джексоном? Той був менший за Гундлаха, але дуже спритний і легкий, натренований для бійки та вбивства. Джексон без особливих зусиль швидко вговтав Гладіс, ніби граючись, заломив їй руки, аж Гундлахові здалось, ніби він чує її голос: «Кінчай це неподобство, Гансе, бий їх, як тоді, в Цюріху, покажи їм силу своїх кулаків, бий їх у пику!» Ці слова тепер закликали його до дії. Так, у Лісабоні» й Цюріху в нього вистачило сили й нервів для перемоги, хоч там він здебільшого діяв словом, а тут… Що робити? Він не борець і не вбивця, як Джексон. Той саме знову кричав у мікрофон портативної рації: «Павук, я Риба, повідомляю координати… Павук, я Риба…» Зваживши свої шанси, Гундлах дійшов висновку, що вони дорівнюють нулю.
Гундлах подався до Фернандеса й спитав:
— Скільки вони вам заплатили?
— Цілу купу грошей… П'ять тисяч доларів! Я задоволений.
«П'ять тисяч, як колись мені в «Каміно Реалі», — подумав Гундлах. — П'ять тисяч — це або спеціальний ліміт Пінеро, або його платня за небезпеку».
— А хіба ваш катер не коштує більше?
— Звичайно, він удвічі дорожчий. А чому ви про це питаєте?
— Бо ви його втратите, Фернандес. Він їм потрібен, як речовий доказ контрабанди зброї з Нікарагуа. А нас обох, коли нам пощастить вижити, віддадуть під суд як контрабандистів.
Шкіпер здивовано витріщився на нього.
— Звідки ви це знаєте?
— Запитайте он його, — відповів Гундлах, кивнувши в бік Джексона. — Ваш катер тепер мов бочка з порохом.
— Егей, про що ви там змовляєтесь? — крикнув Джексон, намагаючись заспокоїти Пінеро. — Негайно розійдіться! А ви, Фернандес, беріть курс на захід!
— З таким вантажем я не можу пливти мілководдям, сеньйоре, — відповів Фернандес.
— Я сказав, тримати курс на захід! — просичав Джексон.
— Тільки не перед третім буєм. Гляньте, які хвилі, ми там не пройдемо.
Засунувши антену в апарат, Джексон тепер повільно наближався до Гундлаха й Фернандеса. Широко ступаючи й не зводячи з них очей, він обережно переступив через линву; вигляд у нього був загрозливий. Нахилившись вперед, він, мов боксер на рингу або хижий звір, підходив ближче й ближче.
— Фернандес боїться за свій катер, — сказав йому Гундлах. — Адже ви заплатили йому тільки півціни.
— Ага, он воно що? — ніби здивувавшись, озвався Джексон. Потім, примруживши очі, знову витяг антену. — Павук, я Риба, прийом. У нас тут виникла проблема. Всупереч моїй вказівці, Риба бере курс на Фаральйонес… — Решту його слів не можна було зрозуміти. Джексон стояв кроків за вісім од них під лівим бортом
