Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Дон Корлеоне зауважив непроникно:

– Але мусив спершу випити.

– Так.

– Ну що ж, ти вже вихилив свою чарку. Можеш говорити. – У його голосі відчувався ледь помітний докір Хейгенові за нерішучість.

– На шосе підстрелили Сонні, – сказав Хейген. – На смерть.

Дон Корлеоне моргнув. На якусь мить його залізна воля залишила його, а на обличчі позначилася вся його кволість. Але наступної миті він уже опанував себе.

Він склав долоні на столі й подивився Томові прямо в очі.

– Розкажи мені все, як сталося. – А потім підніс руку: – Ні, почекай, поки зайдуть Клеменца й Тессіо, щоб не повторювати ще раз.

Невдовзі до кімнати зайшли обидва капореджіме в супроводі охоронця. Вони одразу побачили, що дон уже знає про смерть сина, бо він підвівся, щоб привітати їх. На правах давніх друзів обидва капореджіме обнялися з доном. Потім Хейген усім налив ганусівки, усі випили, і він розповів про події цієї ночі.

Під кінець дон лише спитав:

– Це точно, що мого сина вбито?

– Так, – відказав Клеменца, – охоронці були із загону Сантіно, але дібрані мною. Я розпитав їх, коли вони приїхали до мене додому. Вони бачили тіло під ліхтарями біля будки митника. Він не міг бути живий, діставши ті рани, що бачили охоронці. Вони за свої слова відповідають життям.

Дон Корлеоне сприйняв цей остаточний вирок, нічим не виявивши почуттів, хіба що кілька секунд сидів мовчки. А тоді сказав:

– Хай жодного з вас не обходить ця подія. Не замишляйте нічого, щоб помститися, не намагайтеся вистежити вбивць мого сина без моєї прямої на те вказівки. Без мого особистого наказу не чиніть жодного ворожого акту проти п’яти «родин». До похорону мого сина наша «родина» припиняє будь-яку діяльність. Потім ми зберемося тут і вирішимо, що робити. А цієї ночі зробимо все, що можемо, для мого сина, треба поховати Сантіно як християнина. Мої друзі залагодять усе з поліцією й іншими властями. Клеменца, ти весь час перебуватимеш при мені як мій охоронець, ти і люди твого загону. Тессіо, ти охоронятимеш інших членів моєї родини. Томе, я хочу, аби ти подзвонив Амеріго Бонасера й сказав йому, що цієї ночі якийсь час мені будуть потрібні його послуги. Хай чекає на мене у своєму закладі. За годину, а можливо, і за дві або три. Чи всі усе зрозуміли?

Всі троє кивнули. Дон Корлеоне додав:

– Клеменца, підготуй людей, машини й чекай на мене, готовий за кілька хвилин. Томе, ти все робив правильно. Я хочу, щоб на ранок Констанція була з матір’ю. Влаштуй, щоб вони з чоловіком переїхали в один із наших будинків. Хай Сандрині приятельки прийдуть до неї у будинок і побудуть із нею. Моя дружина також піде до неї, коли я переговорю з нею. Моя дружина повідомить їй про нещастя, і жінки домовляться про месу та молебень за його душу.

Дон підвівся зі свого шкіряного крісла. Усі підвелися слідом за ним, і Клеменца й Тессіо знов обняли його. Хейген відчинив двері, дон затримався, щоб глянути на нього. А потім, доторкнувшись долонею до Томової щоки, нашвидку пригорнув його й сказав італійською:

– Ти добрий син. Ти втішив мене.

І тим самим дон сказав Хейгенові, що той діяв правильно в цій жахливій ситуації. Дон піднявся у спальню, аби розповісти дружині. І саме цієї миті Хейген і зателефонував Бонасера, нагадуючи, щоб власник похоронного закладу сплатив свій борг Корлеоне.

Смерть Сантіно Корлеоне, немов кинутий у воду камінь, розкотила хвилі по злочинному світу Сполучених Штатів. І коли стало відомо, що дон Корлеоне підвівся із ліжка, щоб перебрати керівництво справами «родини», коли шпиги донесли з похорону, що дон, здається, цілком видужав, глави п’яти «родин» повели шалену підготовку до оборони в нещадній кривавій війні, яка мала неминуче розгорітися. Ніхто не тішив себе тим, що можна буде легко розправитися з доном Корлеоне. Хоча дон і зазнав невдач останнім часом, але він залишався людиною, що за свою кар’єру припустилася дуже небагатьох помилок і з кожної зробила для себе належний висновок.

Лише Хейген здогадувався про справжні наміри дона й не був здивований, коли дон надіслав емісарів до п’яти «родин» із пропозицією миру. І не тільки пропозицією миру, але запрошенням до наради всіх «родин» міста за участю «родин» із усієї країни. Оскільки нью-йоркські «родини» найсильніші в Сполучених Штатах, то зрозуміло, що від їхнього добробуту значною мірою залежало процвітання усього злочинного світу країни.

Спочатку боялися вірити. А чи не підготував дон Корлеоне якоїсь пастки? Чи не хоче він ввести своїх ворогів в оману? Чи часом не готує він масового вбивства, аби помститися за сина? Але дон Корлеоне швидко довів, що має щирі наміри. Він не лише запросив на нараду всі «родини» Америки, але не робив нічого, аби продовжувати війну, і навіть не шукав спільників. А потім зробив рішучий крок, яким запевнив усіх у щирості своїх намірів і гарантував безпеку для всіх учасників наради. Він удався до послуг «родини» Боккікйо.

«Родина» Боккікйо була єдиною у своєму роді. Колись особливо запекла войовнича галузка сицилійської мафії, «родина» тепер перетворилася в Америці на знаряддя миру. Група людей, що свого часу добували гроші відчайдушною хоробрістю й диявольською жорстокістю, тепер заробляли майже святим способом. Великою перевагою «родини» Боккікйо була щільно виплетена мережа кревних зв’язків; родова вірність стосунків у цій «родині» була надзвичайною навіть для суспільства, у якому й так відданість родича шанується більше, ніж вірність дружині.

«Родина» Боккікйо зберегла родинні зв’язки аж до четвертого коліна. Колись вона налічувала двісті осіб і опікувалася особливою економікою у своєму закутку Південної Сицилії. Прибутки родина мала з чотирьох чи п’яти млинів, які хоч і не були спільною власністю, однак давали працю, хліб і якийсь мінімальний достаток членам родини. І цього разом із шлюбами між членами їхнього роду виявилося досить, щоб вони одностайно виступали проти всіх ворогів.

У тій місцевості Сицилії ніхто не міг збудувати ані млина, ані греблі, щоб конкурувати з ними. Колись один заможний земельний магнат спробував спорудити млин для власних потреб. Млин згорів. Він викликав карабінерів та представників вищої влади, і ті заарештували трьох чоловіків із родини Боккікйо. Ще до судового розгляду зайнявся й згорів маєток магната. Звинувачення було знято. Через кілька місяців після цього випадку один італійський урядовий високопосадовець прибув на Сицилію й запропонував вирішити проблему постійної нестачі води на цьому острові, спорудивши величезну греблю. За інженерами, що приїхали