Порожня труна - П'єр Сувестр

І в ньому спалахнула лють проти безглуздого закону, який іноді мовби знущається з людей, завдаючи їм жорстоких мордувань.

Вони під'їжджали до передмістя Сент-Оноре, а Фандор уже усвідомлював, скільки труднощів треба йому здолати, аби досягти успіху. Адже президент, певно, по шию завалений новими обов'язками. Як він прийме Фандора? І чи прийме взагалі? Фандор чомусь пригадав кілька анекдотів, чутих у редакції.

Новий президент не користувався популярністю, його вважали надто свавільною і неприємною людиною, що шанує насамперед усілякі формальності.

«Я не втраплю до нього, — думав Фандор. — А якщо він і прийме мене, то відразу й виставить».

Та коли таксі звернуло на Єлісейський бульвар, Фандор аж здригнувся.

— Господи! — вихопилося в нього.

Перед ними мчав розкішний, запряжений цугом екіпаж. Попереду неслися кінні кірасири, біля дверцят карети їхали верхи офіцери, а позаду знову видніли кірасири.

— Господи! — повторив Фандор.

Доля наче хотіла завдати йому ще більших мук і накинула ще одне жахливе випробування: він побачив, що доля таки невблаганна. Бо ж попереду їхав президент республіки; він їхав з Єлісейського палацу зробити візит голові Сенату й голові Палати депутатів!

— Все пропало! — аж застогнав журналіст. Та раптом стрепенувся і гарячково опустив шибку до водія. — Розвертайтеся, і я дам вам тисячу франків, якщо у вас вийде. Ви мусите наздогнати екіпаж і порівнятися з ним, щоб я міг бачити президента.

Водій вагався, і Фандор наполіг:

— Швидше, швидше! Я даю дві тисячі франків!

Той скорився, хоч і страшенно боявся, що може вскочити в жахливу халепу. Але обіцяна винагорода переважила його сумніви.

— Гаразд, зараз доженемо.

Таксі розвернулося. Натиснувши на акселератор, водій погнав машину вперед. За хвилину таксі догнало президентський кортеж. Оскільки воно було на пристойній відстані від карети, Фандор зважився на відчайдушний учинок. Він раптом відчинив дверцята, став на підніжку, а тоді зіскочив на землю. І відразу несамовито залементував люд, що з тротуарів стежив за президентським кортежем. І хоч Фандор вистрибнув з таксі на швидкості, та за хвилю, зберігши рівновагу й ухилившись від кірасирів, був уже на підніжці президентського екіпажу.

— Благаю вас, пане президент, вислухайте мене! Я Жером Фандор, чесна людина…

Тієї ж миті пролунав вигук, і коні, хльоснуті батогом, помчали учвал.

Водночас кірасири щільно оточили президентський екіпаж.

Але Фандор, учепившись у дверцята й ризикуючи опинитися під колесами, благав:

— Пане президент, вислухайте мене, благаю! Мені дорога кожна хвилина…

На Фандорове плече лягла чиясь рука, силкуючись одірвати його від карети. То молодий офіцер, начальник ескорту, подумавши, що то зловмисник, а тому украй стривожений, прагнув убезпечити президента від можливого замаху.

Та Фандор цупко тримався.

— Я чесна людина! — кричав він. — Пане президент, вислухайте мене!

І тут сталося диво. В екіпажі президента сидів полковник, начальник військової охорони. Він, придивившися до нападника, раптом озвався:

— Пане президент, я знаю цю людину. Це журналіст Фандор, тож ніякої загрози вам немає. Вислухайте його, певно, щось украй серйозне.

Президент гучним голосом звелів:

— Тихіше… Їдьте повільніше. За мною не женуться.

Фандор чи й уторопав, що, власне, сталося. Його божевільна витівка вдалася саме тоді, коли здавалося, ніби всьому край. Президент запросив його в екіпаж, а тим часом публіка, зачудована мужністю і спокоєм президента, захоплено вигукувала здравиці. Фандор, насилу переводячи дух, уже міг пояснити, що штовхнуло його на такий відчайдушний крок.

— Пане президент, — казав Фандор, — помирає моя наречена Елен, Фантомасова донька… Десять років я присвятив себе служінню державі, і тепер прошу в держави, яку ви представляєте, найвищої ласки. Любий президенте, тільки ви звільните мене від деяких шлюбних формальностей. Я з милосердя хочу одружитися in extremis і благаю: зважте на моє прохання.

А втім, Фандор говорив довго. Іноді плутано, але не усвідомлював цього. Ненастанно благав і чи й помітив, що президентський кортеж раптом змінив маршрут, об'їхав навколо площі Етуаль і вже спускався вулицею Великої Армії до Нейї:

— Швидше! Женіть швидше!

У невеликій палаті, де до вмирущої Елен впритул підступалася смерть, зібралося сумне товариство. Там був Фандор — такий блідий, ніби й у нього була смертельна рана. Біля нього стояв Жюв. Стояв і санітар, якого гукнули, щоб був за свідка при цьому незвичному шлюбі. Біля них був і високий дід, теж свідок, якого навіть ніхто не представив: він навально ввійшов до кімнати й поводився досить дивно. Осторонь зігнувся в шанобливому поклоні заступник мера, що прибіг з мерії, священик, що ладнав тимчасовий вівтар, і сам президент республіки; він підійшов до вмирущої на прохання її нареченого.

Перед дверима палати, розчахнутими навстіж, щоб було видно всю церемонію, товпилися медсестри й санітари. Саме в таких незвичних умовах, серед смутку й журби, в палаті вмирущої ладналося Фандорове весілля.

Заступник мера, що його підганяв лікар при Елен, який відзначав погіршення її стану, теж діяв швидко. Він квапливо промимрив необхідну формулу, аби шлюб мав юридичну силу. Тоді спитав:

— Хто свідки нареченого Жерома Фандора?

— Я, — озвався президент і вийшов наперед.

Оскільки така відповідь вразила заступника ще дужче, президент повернувся до Фандора:

— Добродію, цей шлюбний протокол я підписую від імені всіх французів і засвідчую вам захоплення всієї нації.

— Дякую! — збентежився Фандор.

— А другий свідок? — знову спитав заступник.

— Я, — відповів Жюв.

— Гаразд… А свідки нареченої?

Санітар, саме той, кого в клініці називали Клодом, ступив ближче, а за ним — невідомий літній добродій.

— Гаразд, — схвально кивнув заступник.

Коли папери були готові, заступник оголосив:

— Мадемуазель Елен, що народилася від невідомого батька й невідомої матері, нібито Фантомасова донька, ви згодні взяти добродія Жерома Фандора за чоловіка?

Елен, яка, здається, зібрала усі свої сили, відповіла твердо й виразно:

— Так,