Порожня труна - П'єр Сувестр

— Ви можете піднятися на хвилинку? — запитала вона в старшої медсестри.

Та відповіла, що вже йде. Невдовзі обидві жінки сиділи в кімнаті.

Після жахливої пригоди в операційному залі, що завершилася смертю Поля Дропа, мадемуазель Данієль не знаходила місця від горя й переживань.

Нечуваний скандал здавався неминучим, проте його вдалося пригасити. Фандор, що міг стати грізним обвинувачем покійного, втримався від неприхильних слів про небіжчика. Та й журналіст не звинувачував медсестер у співучасті в злочині Поля Дропа. Бо побачив, що жінки вражені не менше, ніж він, отже, аж ніяк не були хірурговими спільницями. З іншого боку, в клініці поводилися так, ніби нічого особливого не сталося. Одразу з'явилися ділові люди, які створили нове товариство й вирішили далі підтримувати клініку. Відомі хірурги згодилися перейти до неї і перевести сюди свою клієнтуру. Тож усі фінансові справи було залагоджено якнайкраще.

— Навіщо ви кликали мене? — спитала мадемуазель Данієль.

— Мені здається, ніби стається щось незвичайне. До Дельфіни Фаржо, схоже, потроху повертається розум. — І стара медсестра переповіла свою розмову з хворою, яка так хотіла бачити професора Дропа.

— Бідолашний професор! — аж звела руки до неба Данієль. — Бідолашний професор! — бідкалася вона. — Отже, його задум таки вдався. Яка це була голова, який розум, який чоловік! Це справді нечувана, надзвичайна, унікальна операція!.. Він був переконаний, що, давши свіжу кров цій жінці, яка збожеволіла з горя, знетямилася від переживань, можливо вилікувати її мозок, повернути розумові здібності, відновити душевну рівновагу. Та все ж було вкрай важко знайти здорову, сильну особу, яка віддала б свою кров і, по суті, пожертвувала б своїм життям. І професор зупинив свій вибір на хворій мадемуазель Елен, яку вважав приреченою. Питання тут надто делікатне, і професор Поль Дроп, певно, не зважився б відбирати в когось життя, якби безтямно не кохав Дельфіни Фаржо — кому, Фелісіте, це знати краще, ніж вам. Цей чоловік, який скоїв чимало гідного осуду, надто відколи запізнався з жахливим Фантомасом у Міньясовій подобі, зробив навіть замах на інше людське життя задля врятування коханої… Коли почалась операція, я про це й гадки не мала, хоч ішлося про переливання Дельфіні Фаржо крові Елен. Та коли втрутився Фандор і на наших очах сталася та жахлива сварка, я збагнула, що за одужання Дельфіни мала заплатити життям Елен. Журналістові докори змусили професора збагнути усю нелюдськість свого задуму. Він усвідомив, що не має права жертвувати чиїмось життям задля одужання Дельфіни. Але його кохання було несамовитою, майже безумною пристрастю, і він вирішив пожертвувати собою. Гай-гай! Хоча професор Поль Дроп і чинив іноді лихе, але, Фелісіте, треба визнати, що він загинув, виконуючи обов'язок, помер від кохання. І цим спокутував попередні гріхи. Хоч цей чоловік і тяжко завинив, проте помер як мученик!

— Ваші слова — свята правда, — потвердила Фелісіте, що схвильовано слухала мадемуазель Данієль. — Бідолашний професор!

Жінки заговорили про справи в клініці. Там і досі опікувались Елен, яка, вкрай ослабла після пам'ятної операції, що насправді була замахом на її життя, поволі оживала. Став пацієнтом клініки й Жером Фандор; внаслідок тяжкого удару, він кілька годин не приходив до тями й мало не помер, а тепер і собі одужував. Жіночу розмову перебив телефонний дзвінок, і мадемуазель Данієль одразу ж пішла до клініки.

Фелісіте сиділа в кімнаті, коли зненацька здригнулася: в сусідній кімнаті, де спала Дельфіна, щось глухо впало на підлогу. Фелісіте кинулась до дверей і відчинила їх.

— Господи! Що сталося? — зойкнула вона.

На паркеті лежала зомліла Дельфіна Фаржо.

Минуло два дні, Дельфіна сиділа в кімнаті, де її після розмови з Данієль побачила зомлілу стара Фелісіте. Тоді Дельфіна невдовзі опритомніла й відтоді затято мовчала про те, чого вона раптом знепритомніла. Молода жінка помітно перемінилась, і лікар, що доглядав Дельфіну, вже упевнено стверджував, що її врятовано. Фелісіте, що чи не найкраще знала свою хвору, казала те саме:

— Вона вже не співає «Ми в лісочок не підемо», не бавиться з ляльками. Вона знову стала жінкою, такою, як раніше. Вона вже почала мислити, плаче.

До Дельфіни Фаржо, схоже, й справді повернувся розум. Хоч вона й сумувала, але була спокійна, лагідна й щира. Їй дозволили робити все, що заманеться, навіть самій виходити з дому.

Цього ранку Дельфіна вдяглася на прогулянку в сад. Перед тим до неї заходив лікар, оглянув її і довго розмовляв з мадемуазель Данієль.

— Вона абсолютно здорова, — казав лікар, — і слід подумати, як бути. Адже квартиру мають опечатати, оскільки і професор, і його дружина загинули. Сумніваюсь, що нові власники клініки погодяться утримувати цю жінку, яку вже ніяк не назовеш хворою.

Мадемуазель Данієль непевно махнула рукою, мовляв, це не мій клопіт. А Дельфіна Фаржо взагалі нічим не сушила собі голову, бо збиралася на прогулянку. Коли хтось був у кімнаті, молода жінка здавалася цілком спокійною, зате на самоті її опосідали невідчепні думки, серце сходило болем, сльози застеляли очі.

— Поль Дроп, Поль Дроп! — бурмотіла Дельфіна Фаржо. — Бідолашний, як він любив мене, і як я люблю його тепер! — Її погляд суворішав, кулаки стискались, очі метали блискавки. — Таки це їхня провина, — бурчала вона. — В загибелі Поля Дропа винні Елен і Фандор!

То невже Дельфіна взнала, що відбувалося насправді? Так, вона все вже знала. Два дні тому, щоб лишитися наодинці, вона вдала, ніби заснула. А Фелісіте тим часом базікала в сусідній кімнаті з мадемуазель Данієль.

Дельфіна почула те і, цікава, стала дослухатися під дверима до їхньої розмови. З неї вона дізналася геть про все. Вкрай розхвильована, вона аж знепритомніла. А коли опритомніла, то так володіла собою, що й словом не прохопилася, ніби щось знає. Нові переживання перемінили її: вчорашнє божевілля стало мудрістю. Та з поверненням розуму до неї повернулися страждання й життєві скрухи.

Дельфіна Фаржо вже збігла сходами і, йдучи коридором, що вів до парку клініки, зустріла Данієль. Вона приязно кивнула їй головою.

— Піду, — мовила лагідно, —