Острів Каміно - Джон Гришем

— Думаю, ми впораємося.

— Мені дуже подобається ваш позитивний настрій.

— Дякую,— мляво відгукнулася Мерсер, яка вже втомилася від похвал.— А можна дещо спитати? Я не впевнена, що розумно розвивати цю пропозицію з романом про Зельду й Гемінґвея. Це аж надто підозрілий збіг, якщо рукописи Фіцджеральда справді в Кейбла. Ми точно на правильному шляху?

— Але роман був його ідеєю.

— Може, це його наживка — спосіб мене перевірити.

— Ви маєте якісь підстави вважати, що Кейбл вас підозрює?

— Ніби ні. Я провела з Брюсом багато часу, і мені здається, що я непогано його розумію. Він дуже кмітливий і харизматичний, але й чесний, і з ним легко розмовляти. Можливо, він здатний на деяке лукавство, коли цього вимагає його бізнес, але з друзями він точно чесний — до непристойності. Він терпіти не може дурнів і просто підкуповує своєю щирістю. Він мені подобається, Елейн, і я йому теж, і він хоче зблизитися. Якби Брюс мене підозрював, думаю, я це відчула б.

— А ви плануєте зблизитися?

— Там буде видно.

— Він бреше про свій шлюб.

— Це так — він завжди каже про Ноель як про свою дружину. Це дійсно неправда, якщо ви маєте рацію й він неодружений.

— Я розповіла вам усе, що ми знаємо. Ні тут, ні у Франції нема жодних записів про реєстрацію їхнього шлюбу чи спробу його зареєструвати. Теоретично вони могли розписатися в іншій країні, але це якось не в’яжеться з відомими нам обставинами.

— Не знаю, наскільки близько в нас вийде до нього підібратись, — зауважила Мерсер,— і сумніваюся, що це можна якось спланувати. Я просто хочу сказати, що знаю його достатньо добре, щоб помітити, якщо він щось запідозрить.

— Тоді розвивайте його ідею для вашого роману. Це дасть вам привід поговорити з ним про Фіцджеральда. А ще краще — напишіть перший розділ і дайте йому його прочитати. Зможете це зробити?

— Ну звісно. Це ж усе просто вигадка, а в моєму житті зараз узагалі нема нічого справжнього.

Наступна спроба Брюса була такою ж невимушеною, як попередня, але вона спрацювала. Він подзвонив Мерсер удень у четвер і повідомив, що в місті зупинився проїздом легендарний видавець Ripley Press Морт Гаспер зі своєю нинішньою дружиною. Гаспер приїздив на острів майже щоліта й зупинявся у Брюса й Ноель. Брюс планував улаштувати в п’ятницю пізню вечерю лише для них чотирьох — це мало стати приємним завершенням тижня.

Після кількох днів, проведених у міні-готелі, у Мерсер виникла клаустрофобія, і вона була готова на все, аби змінити обстановку. Вона з нетерпінням чекала, коли зможе знову повернутися в котедж, і рахувала дні до від’їзду Конні та її сімейки. Щоб відволіктися від роботи над романом, Мерсер гуляла пляжем, тримаючись якомога далі від котеджу і пильнуючи, аби не натрапити на когось зі знайомих.

Зустріч із Мортом Гаспером могла виявитися корисною й удихнути нове життя в її загасаючу кар’єру. Тридцять років тому він задешево купив Ripley Press і перетворив мляве й неприбуткове маленьке видавництво на великий і незалежний видавничий дім. Маючи тонке чуття на талант, він зібрав і розкрутив цілу плеяду письменників різних жанрів, чиї книги успішно розкуповувалися. Відродивши традиції золотої доби книговидавництва, Морт улаштовував тригодинні обіди й вечірні презентації у своїй квартирі у Верхньому Вест-Сайді. Він був, поза всяким сумнівом, найколоритнішою фігурою у видавничому бізнесі й попри те, що йому невдовзі мало стукнути сімдесят, залишався так само діяльним.

У п’ятницю вдень Мерсер провела дві години в інтернеті, читаючи старі журнальні статті про Морта,— і всі з них були вельми цікаві. В одній, дворічної давності, розповідалося, як Морт заплатив аванс у мільйон доларів невідомому автору за його дебютний роман, продажі якого склали всього десять тисяч примірників. Він не шкодував про скоєне і називав це «вкрай вигідною угодою». В іншій статті згадувалося про його останній шлюб із жінкою приблизно одного віку з Мерсер. Її звали Фібі, і вона працювала редакторкою в Ripley.

О восьмій вечора Фібі зустріла її біля вхідних дверей будинку Брюса й після обміну теплими вітаннями попередила, що «хлопчики» вже випивають. Пройшовши за нею на кухню, Мерсер почула дзижчання блендера. Брюс, одягнений у шорти й теніску, змішував на задній веранді лимонний дайкірі. Цьомкнувши Мерсер в обидві щоки, він відрекомендував її Мортові, який привітав її ведмежими обіймами й заразливою усмішкою. Він був босий і в сорочці до колін. Брюс простягнув їй келих із дайкірі й підлив двом іншим гостям, після чого всі розсілися в плетені крісла навколо невеликого столика, заваленого книгами й журналами.

Одразу стало ясно, що в таких ситуаціях — як, напевно, і в усіх інших,— говорити мав Морт, а інші — слухати. Мерсер була не проти. Після третього ковтка вона відчула гул у голові й спитала себе, скільки ж рому Брюс додав у коктейль. Морт завзято обурювався з