Необхідне зло - Абір Мукерджі

— Ви чули новини, сер? — випалив він.— Кажуть, що магарані Девіку заарештували.

— Це правда,— підтвердив я.

— Але чому? — розгубився він.

— Бо принц Пуніт вважає, що саме вона влаштувала замахи на нього та принца Адгіра, щоб трон міг зайняти її син.

— Але ж вона ще зовсім юна!

— На її боці був головних євнух. Його схопили, коли він допомагав снайперу втекти вночі. Обох чоловіків негайно стратили.

— Звідки вам усе це відомо?

— Я там був,— відповів я і махнув, щоб сержант повертався до сніданку.

— Де?

— У місті. Спостерігав, як їх убивають. Хто розказав вам про Девіку?

— Одна з покоївок. Вона розмовляє хінді.

— Ого, виявляється, ви таки розмовляєте з жінками?

Він зашарівся.

— Ніяких незручностей у розмовах зі слугами я не відчуваю.

Я сів навпроти, підійшла покоївка прийняти моє замовлення. Можливо, та сама, що розповіла Не Здавайся про події минулої ночі.

— Що сталося? — не заспокоювався сержант.

— Довга історія,— зітхнув я. Розповідати її аж ніяк не хотілося.

Але Не Здавайся так просто не відступиться.

Не згадуючи про свою роль, я передав основне:

— Усе, що вам потрібно знати: Пуніт узяв ситуацію під свій контроль. Схоже, наш приятель полковник Арора не на боці змовників. Він просто вагався, заслуговує злочинець ув’язнення чи в інтересах правосуддя краще, щоб голову йому розтрощив слон.

— Слон?

Я кивнув.

— Добре навчений. Знає, як поводитись із тілом людини.

— Це щось новеньке,— охнув сержант.

— Навряд чи. Якщо вірити полковнику, вони це практикують уже кілька століть. Як вам омлет?

— Га?

— Омлет,— повторив я.— Смачний?

Він витріщив очі, немов я божевільний.

— Замало чилі.

Я повернувся до покоївки і попросив омлет і горнятко чорної кави.

— Бачили вранці міс Ґрант?

— Не бачив, сер. Гадаю, вона в «Бомоні».

Сержант поглянув на годинник.

— Котра година? — поцікавивсь я.

— Майже восьма.— Він ковтнув чаю.— Що будемо робити, сер?

Я витягнув із кишені зім’яту пачку сигарет і запропонував одну йому.

— Перевіримо єдину версію, яка залишилася в нас,— сказав я, запалюючи свою сигарету.— Звіт Ґолдінґа.

На вулиці загудів автомобіль. Я визирнув із вікна і побачив червону альфа-ромео.

Полковник і мій омлет з’явилися одночасно, хоча якби омлет був таким же холодним, як і обличчя полковника, я б відіслав його назад.

— Капітане Віндгем,— привітався він.

— Полковнику,— кивнув я у відповідь.

Підводитись я не став. Жестом запросив його сідати. Якийсь час ми сиділи мовчки. Я затягнувся сигаретою і повільно видихнув.

— Гадаю, ви не згодні з моїми діями минулої ночі,— нарешті сказав він.— Ви мусите розуміти, що я не можу не підкорятися наказам Пуніта. Якби я не послухався, під ногою слона опинилася б моя голова.

— Мені здається,— відрізав я,— що в наших інтересах було допитати їх перед тим, як...

— Перед чим, капітане? Перед судом? Щоб вони про все розповіли? Гадаєте, народ хоче почути про зраду своєї молодої магарані? І що після цього? Ув’язнення? Як ви правильно зауважили, за вашими законами ми не маємо права нікого страчувати, навіть винних у найтяжчих злочинах. А допитувати їх... Вони ж фанатики. Той, якого ви мало не схопили у Калькутті, вирішив за краще вбити себе, ніж відповідати на ваші запитання. Чому ж ви вирішили, що ці від нього відрізнятимуться?

— Вони могли щось знати про зникнення Ґолдінґа,— не здававсь я.

Полковник скривився.

— Ви хватаєтеся за соломинку, Віндгеме. Може, ми образили вашу чутливість, але не намагайтеся раціоналізувати все, стверджуючи, що якби ми залишили їм життя, це б допомогло слідству.

— А ви переконані, що за цим стоїть третя магарані? — запитав я.

Він подався вперед і поклав руки на стіл.

— Це єдина версія, яку підтверджують факти. Їй відомо, що магараджа не затримається надовго на цьому світі. Оскільки вона його улюблена дружина, то і знає про це більше за інших. Коли чоловік помре, вона втратить свій вплив. А що станеться з її малим сином?

Він узяв зі столу серветку і покрутив її в руках.

— Вона мусить усвідомлювати, що єдиний спосіб забезпечити принцу Алоку добре майбутнє — вибити двох принців, які заважають йому зайняти трон. Із допомогою Саїда Алі вона розробила план. Але тут почалися перешкоди. Їх підслухала наложниця, Рупалі, яка передала Адгіру записки із застереженнями. Незважаючи на це, замах на нього виявився вдалим, і лише завдяки вам напад на Пуніта закінчився невдачею, снайпера схоплено і повернено у Самбалпур. Новини про його ув’язнення доходять до Девіки, і вони з євнухом улаштовують втечу злочинця. Хто ще може швидко отримати печатку магараджі й особистий автомобіль?

— Тепер моя черга дещо розповісти вам,— почав я.— Вам відомо, в якому стані сьогодні магараджа?

Він нахмурився.

— Ні. Що ви чули?

— Схоже, коли магараджа почув про вашу невеличку виставу й арешт третьої магарані, його розбив параліч. Довго він не протягне, і це означає, що Пуніт стане магараджею набагато раніше, ніж очікувалося.

— Це справжня трагедія,— зітхнув полковник, навіть не намагаючись пояснити: це він про здоров’я магараджі чи про коронацію принца.

— Тож чому ви тут, полковнику? Зважаючи на нічні події, не кажіть, що прийшли, аби заспокоїти моє сумління.

— Ґолдінґ,— відрізав він.— Учора ви сказали, що знайшли в сейфі Даве два примірники звіту.

Я обернувся до Не Здавайся.

— Нехай про це розповість сержант.

— Дві версії, так,— підтвердив Не Здавайся.— Я уважно їх переглянув. Більшість тексту ідентична, відрізняються лише цифри та висновки. Під обома стоїть ім’я Ґолдінґа, хоча підписи відрізняються.

— Що це означає? — потер чоло Арора.

— Один примірник зазначає, що добувати алмази можна ще багато років, інший малює набагато гіршу картину. Загальна вартість копалень також суттєво відрізняється.

Полковник почухав бороду.

— Я так розумію, обидва примірники справжніми бути не можуть.

Не Здавайся знизав плечима.

— Важко це уявити.

— Тож який із них справжній, а який підробка?

— Не можу сказати напевне, доки не побачу геологічний звіт і пояснювальні нотатки Ґолдінґа. Вони й досі в його кабінеті. Я планував зайнятися ними сьогодні вранці.

— Ми перевіряємо теорію,— додав я.— Тут уплутаний диван, але залишається ще багато дірок.

— Дірок? — хмикнув полковник.— Гадаєте, зможете їх