Одержимий злом - Йорн Лієр Хорст
— Це — частина конструкції, — впевнено промовив Гаммер. — Розмова з Гелене Нурюм зумисне підлаштована, як обманний хід на випадок, якби почали копати в тому напрямку.
— Ми з ним домовилися обговорити факти, — сказав Стіллер. — Вони опрацьовують теорію помсти.
Вістінг завернув на бензозаправку.
— Це дасть нам трохи часу, — сказав він, а тоді звернувся до Гаммера. — Маєш адресу Турмуда Ярена? Треба розпитати його про вилучений телефон.
— Живе в Стовнері. Вишлю тобі адресу й новий номер телефону.
Вістінґ під’їхав під колонку. Дочекався закінчення розмови й вийшов з авта заправитися. Потім виїхав на кільце Рінґ 3 і рушив за вказівниками до кварталу багатоповерхівок, набудованих навколо центру Стовнера. Дощ тарабанив по даху. Він зупинився на великій автостоянці. З автомобіля не виходив, набрав надісланий Гаммером номер. Правду кажучи, не очікував відповіді, тому був неабияк здивований, коли Турмуд Ярен миттю підняв слухавку, відрекомендувавшись повним іменем.
Вістінґ назвався.
— Я веду розслідування у зв’язку з підозрою незаконного використання вилучених поліцією особистих речей, — пояснив він. — Хотів би з вами поговорити в одній справі.
— Яке ще розслідування? — буркнув Ярен. — Я вже дуже давно не мав справ з поліцією.
У голосі колишнього зловмисника виразно вчувався скепсис.
— Я зараз у Стовнері. Можемо зустрітися? — незворушно гнув своє Вістінґ.
— Я не вдома, — поспішно запевнив Ярен, надто поспішно.
Вістінґ обвів поглядом вікна будинків навколо. Він уявлення не мав, де і на якому поверсі мешкав Турмуд Ярен, але мав велику підозру, що той таки вдома.
— Конкретніше, є підозра, що один службовець поліції вкрав вилучені речі, — пустився на хитрість Вістінґ. — Виникла ситуація, яку треба перевірити. Я сподівався на вашу допомогу.
— А не можна по телефону?
За інших обставин Вістінґ наполіг би на своєму, але не тепер.
— Вас арештували шість з половиною років тому, — почав він. — Поліція вилучила комп’ютер і мобільний телефон.
Чоловік на іншому кінці вичікувально мовчав.
— Можете пригадати, який ви тоді мали мобільний?
— Sony Xperia. Я й зараз його маю. Лише новішу модель.
— Номер пригадуєте?
Турмуд Ярен завагався. Назвав перші цифри, але повністю так і не згадав.
— Що то був за абонемент?
— Картка на поповнення готівкою.
— Знаєте, де тепер той телефон?
— Уявлення не маю.
— Вам його повернули?
— Так, але я не знаю, куди він подівся. Доки сидів, він геть застарів. Мабуть, просто викинув і купив новий.
— Отже, ви отримали його назад?
— Коли мене випускали з в’язниці, віддали особисті речі разом з телефоном. Думаю, він весь час лежав на тюремному складі з іншими особистими дрібницями, яких ми не потребували або ж не мали права тримати в камері.
— Вам його повернули при звільненні? — знову перепитав Вістінґ.
— Так, телефон, гаманець і ключі, хоча на той момент я вже не мав своєї квартири. Там був ще всякий дріб’язок — флешки й CD-диски. Усе віддали. Нічим не можу допомогти.
Але Вістінґ іще не закінчив допиту.
— Тобто, доки ви сиділи, поліція передала ваші речі в тюрму?
— Ніби так. У кожному разі, повернули їх у тюрмі.
— Пам’ятаєте, коли саме це було?
— Зеленого поняття не маю.
Відповіді Турмуда Ярена виявилися не такими однозначними, як сподівався Вістінґ, однак викликали в голові певний резонанс.
— Ви сиділи в «Іла»?
— Спочатку — так. На останній рік мене перевели в «Берґ», у Вестфоллі. Це там повернули мої речі. Певно, передали їх під час переведення.
— Хто був вашим особистим наглядачем в «Іла»?
— Багато хто був. Деякі звільнялися, декого переводили до інших місць служби.
Він назвав кілька імен.
— Одного звали Муландер, — додав Ярен.
Вістінґ насупив брови. Перед очима постав огрядний служака в зім’ятій сорочці, який стояв у дверях, доки вони обшукували камеру Тома Керра.
— Фредрік Муландер? — уточнив Вістінг.
— Так… Але він подав прохання про переведення до слідчого ізолятора. Потім працював там.
Вістінґ визирнув у бокове віконце. Щось раптом розвидніло в голові. Але тільки на вузеньку, ледь помітну шпаринку. Наче з’явилася можливість, шанс на альтернативне пояснення. Тюремному наглядачеві зовсім не важко скористатися вилученим телефоном. Нітрохи не важче, ніж слідчому. Навіть навпаки. Він міг не знати глибинно слідчої системи й щоденної рутини, але мав легший, з меншим ризиком доступ до вилучених речей.
Вістінґ швиденько закруглився і поклав слухавку. «Двірники» миготіли на вітровому склі, розганяючи дощові краплі. Він іще трохи посидів, а тоді рушив з місця і зателефонував Гаммерові.
— Стіллер зараз на зустрічі в управі, — повідомив колега. — Я чекаю в авті. Розмова трохи потриває. А ти поспілкувався з Яреном?
Вістінґ переказав розмову, але не поділився своїми ще не надто сформованими думками.
— Поїду в «Іла», — сказав він наприкінці. — Хочу знати, коли саме потрапив туди мобільний Турмуда Ярена.
Вони знали, коли вилучили телефон: за три тижні до того, як Том Керр та Інший викрали свою першу жертву. Але не знали, коли його доправили в тюрму. Точна дата могла дати ключ, де шукати підозрюваного, яким шляхом звернути з роздоріжжя.
Розділ 68
Попереду в сірій мряці бовваніло громаддя тюрми. Перед входом для відвідувачів стояла жінка з двома малими дітьми. Хлопчиком і дівчинкою, приблизно десятилітніми. Вістінґ вийняв службове посвідчення і, коли відчинилися заґратовані двері, увійшов досередини вслід за ними.
Тюремне начальство знало про його прихід. Він зателефонував і повідомив про мету свого візиту. Директора на місці не було. Вістінґа прийняв у тісному кабінетику старший інспектор. Широкоплечий чоловік сидів, нахилившись над столом, підпершись ліктями й склавши перед собою руки.
Вістінг пояснив, що вже був тут три дні тому, обшукував з колегами камеру Тома Керра.
— Ми розмовляли з його особистим наглядачем. Фредріком Муландером. Він зараз на службі?
Старший інспектор заперечно похитав головою.
— У нього вихідний. З відгулом не виникло проблем, бо ж Том Керр більше не сидить.
— Він був на лікарняному? — згадав Вістінґ.
— Так. Повернувся до праці після втечі Керра, — старший інспектор завовтузився на стільці. — Але, як я розумію, вам ідеться про інше. Про колишнього в’язня? Турмуда Ярена?
— Так. Скидається на те, що поліція Осло недопрацювала з вилученням його особистих речей, — сказав Вістінґ, натякаючи, що вини керівництва тюрми в цьому немає. — Щось переплутали, і це виявилося щойно тепер.
Пояснення Вістінґа не надто переконало старшого інспектора, але він не заперечував. Натомість вийняв теку з паперами й передав через стіл візитерові.
На теці було
