«Аляска» - Сергій Бут

— Ну що, гаврики, тепер вам перехотілося грати в мовчанку?

Слова санітара розчинилися у відчайдушних криках його бранців.

У кімнаті допитів обидва пацієнти переживали черговий напад страху. Маніпуляції Чахлого з паяльною лампою гіпнотизували погляди чоловіків, ув’язнених у цій катівні. Час від часу вони перетинались, і тоді кожен перепрошував приятеля за цю муку. Відчуваючи нестерпний біль, Антон уже не був певен у тому, що зможе тримати ланцюг у правиці так само довго, як зміг у лівій руці. Бемоль плакав. Від болю, страху за здорову ногу й за власне майбуття, що зараз належало санітарові, який зібрався продовжити тортури. Пережити вдруге такі катування було не до снаги, тож, коли спрямований Чахлим струмінь вогню облизав другий ланцюг, Бемоль затріпотів, мов пташка. Він волав заткнутим кляпом ротом і тупав здоровою ногою, сповіщаючи нелюдам про свою готовність до співпраці.

Така активність пацієнта не залишилася поза увагою Прапора, і він кивнув напарникові. Чахлий покинув свою чорну справу і з надією глянув на Бемоля.

— Ну що, артисте? Надумав заспівати? — спитав Чахлий, виймаючи з рота страждальця ганчір’я.

Бемоль підвів на санітара змучені очі, благаючи бодай про дещицю співчуття.

Посмішка з’явилася на вустах Чахлого. Відчуття власної зверхності притупило жаль до беззахисних пацієнтів. Перемога наближалася з кожною секундою, і він приготувався обійнятися з нею. Проте вже наступної миті Бемоль обірвав політ санітара, заспівавши хриплим від болю голосом шлягер «Плачу Єремії»:

Спів Бемоля перетворив Чахлого з грізного інквізитора на нікчемного хулігана, нездатного вибити зізнання з нерухомих пацієнтів. Пиха Бемоля принижувала, била Чахлого в самісіньке серце, де вже зароджувався новий план помсти. Аж раптом двері катівні розчахнулися навстіж. Санітари, синхронізуючи свої дії на рівні інстинкту, одночасно озирнулися на поріг. Прапор попався під гарячу руку першим. Прямий удар Коми вивів його зі стану рівноваги й повалив на сейф, а згодом — на підлогу.

— Чемпіон, — коротко підсумував Міхаель навички боксера.

Поки увага пацієнтів була прикута до нокаутованого Прапора, Чахлий потрохи усвідомив міру загрози, що зависла над його головою. Він зробив крок назад і мимохіть скерував полум’я на долоню Антона, яка все ще тримала один ланцюг і рух якої обмежувала мотузка, обвиваючи лікоть. Сила вогню враз роз’їла Антонові м’язи. Запах горілого м’яса розлетівся по кімнаті з несамовитим лементом потерпілого. Ланцюг вислизнув з обпеченої руки. Друга пастка проковтнула ногу Бемоля, від чого кімнату знову наповнив страшенний вереск. Зойки болю краяли серце. Чахлий, ужахнувшись своєї витівки, відступив назад. Міхаель відштовхнув його подалі від пацієнтів і поспішив на допомогу Антону:

— Потерпіть, братики, зараз я вас визволю.

Тільки-но Антон зміг підвестися з крісла, він схопив лампу й посунув на Чахлого, що перелякано втискався в стіну. Антон підніс лампу до обличчя санітара й заводив перед ним полум’ям.

— Ну що, суко, як ти почуваєшся в ролі жертви?

— Ні, ні! — благально загорлав Чахлий, обличчя якого червоніло на тлі вогню.

Удар металевою лампою припав на голову санітара. Він розпластався на підлозі, заливаючись власною кров’ю. Чахлий уже не являв собою небезпеки, і Антон нарешті вгамував свою злість, хоча долоня дуже боліла. Хлопець присів поруч, мовчки спостерігаючи за визволенням Бемоля. Від пережитого больового шоку той по-дитячому рюмсав. Його кінцівки перетворилися на два кавалки м’яса, що поволі спливали кров’ю. Червона калюжа заливала кам’яну підлогу. Міхаель, що досі возився з пастками, залишав по кімнаті криваві сліди, тим самим посилюючи її жахливий вигляд. На позір пацієнти здавалися переможцями, але найгірше чекало на них попереду.

Звільнивши Бемоля, Міхаель із Комою допомогли йому сісти на їхні сплетені руки. Антон так-сяк перемотав його кінцівки дрантям і, підтримуючи Бемоля зі спини, вийшов разом із друзями з жахливої кімнати. Його понесли темним коридором до сходинок, а звідти й до палати. Незважаючи на різкий біль і кровотечу, Бемоль не втратив гостроти мислення.

— Мужики, вам необхідно втікати. Тут ви більше не жильці!

— А ти? — спитав Антон.

— Зі мною все буде гаразд, — запевнив Бемоль, лягаючи за допомогою товаришів у своє ліжко.

— Ти впевнений? — перепитав Міхаель.

— Так, — твердо відповів пацієнт і звернувся до Антона. — Глібе…

Нове ім’я, яким Бемоль назвав товариша по нещастю, привернуло увагу Міхаеля. Водолаз лише махнув скаліченою рукою:

— Потім поясню.

— Антохо, — вів далі Бемоль. — Доберешся до міста, відшукай офіс радіостанції «Ельмар фм», там спитай звукорежисера Жолудя, віддаси йому нашу флешку.

Черговий напад болю в Бемоля урвав їхню розмову. Муки розтікалися по його тілу й, вириваючись стогонами, відлунювали палатою, витягуючи його бідолашне тіло в струну. Коротка мить перепочинку дала чоловікові змогу продовжити свою думку:

— Коли будете в безпеці, набери Павловича, пригрози йому тим, що маємо відео-компромат, це буде запорукою моєї недоторканності.

На відміну від Міхаеля, Антон розумів, про