Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
Коли зринає гасло «Цього не може бути!», коли вам не подобаються вбивці-маніяки чи ті, хто залишає візитні картки, ви просто заявляєте: «Такі оповідання мені не подобаються». Все цілком зрозуміло. Коли не подобаються, то говорити про це можна з повним правом. Та коли думка про ймовірність чи навіть якість оповідання залежить від смаку, то кажуть: «Цього не може бути, бо це мені не подобається».
У чому ж істина? Це можна з'ясувати, взявши за приклад герметично закриту кімнату, адже такі ситуації люди критикують частіше, ніж будь-які інші, на тій підставі, що вважають їх непереконливими… Я радий відзначити, що більшості читачів ситуації в герметично закритій кімнаті подобаються. Але — і в цьому вся суть — навіть ці читачі часто вагаються. Сказати правду, я теж. Отже, виходячи з цього, ми бачимо, що можна з'ясувати. Чому люди так підозріливо ставляться до розмов про замкнену кімнату? Не останньою причиною є недовіра, але до певної міри — й розчарування. Відтак, і це цілком природно, легко зробити хибний крок і назвати всю справу неправдоподібною, або неможливою, або безглуздою.
Одне слово, — розмахуючи сигарою, вів далі доктор Фелл, — це те, що О'Рорк розповідав нам сьогодні про обман чуттів у повсякденному житті. Господи! Джентльмени, що вже казати про оповідання, коли глузують навіть над дійсністю! Коли таке трапляється в детективному оповіданні, заявляють, що це неправдоподібно, а коли у повсякденному житті, й не повірити не можна, то звичайне пояснення розчаровує людей. Річ у тім, що вони в тому, і в тому випадку чекають чогось більшого.
Бачте, коли враження магічне, люди вважають, що причина теж має бути магічною. Коли виявляється, що це не чаклунство, кажуть: «Дурниця». Навряд чи це справедливо. І вже в останню чергу можна нарікати на поведінку вбивці. Вся суть ось у чому: чи може таке бути? Коли так, запитання, чи це було, не виникає. Злочинець зникає із замкненої кімнати. Оскільки злочинець, на нашу втіху, порушив закон природи, то він, бачить Бог, мав право порушити закон можливого. Якщо хтось має намір стати на голову, то навряд чи доцільно вимагати, щоб він стояв на ногах, коли він і так на них стоїть. Візьміть це до уваги, джентльмени. Коли хочете, назвіть такий висновок нецікавим чи якось інакше — це справа смаку, — але не поспішайте робити безглузду заяву, нібито таке неможливе або заходить надто далеко.
— Гаразд, гаразд! — озвався Хедлі, засовавшись на стільці. — Я на цьому не дуже розуміюсь, та коли ви так наполягаєте на цій лекції, вона, мабуть, мав якесь відношення до нашої справи?
— Так.
— Тоді до чого тут герметично закрита кімната? Ви самі сказали, що вбивця Грімо — не найскладніша наша проблема. Головна загадка — вбивство посеред безлюдної вулиці…
— Ет! — Доктор Фелл так зневажливо махнув рукою, що Хедлі здивовано звів на нього очі. — Ви маєте на увазі цей бік справи? Я зрозумів усе, як тільки почув церковні дзвони. Я кажу цілком серйозно. Мене турбує оте зникнення з кімнати. І я, щоб з'ясувати, чи можемо ми мати якусь ниточку, збираюся в загальних рисах дати класифікацію деяких способів убивства в замкненій кімнаті. Незважаючи на їхню відмінність, у декотрих із них в дещо спільне.
Гм… Так от, маємо кімнату з одними дверима, з одним вікном і міцними стінами. Говорячи про способи зникнення, коли двері замкнено, а вікно герметично зачинено, я не братиму дуже поширених у наші дні вульгарних випадків, коли замкнена кімната має таємний вихід. Автор, який поважає себе, навряд чи й згадає, що таке можливе. Немає потреби обговорювати й другорядні різновиди грубого порушення цього закону — скажімо, завіска, відхиливши яку, можна просунути руку, чи отвір у стелі, що через нього опускають ножа, а затичку ставлять на місце, і підлога на горішньому поверсі вкрита пилом так, наче там ніхто й не ходить. Це та сама непорядність, тільки в мініатюрі. У принципі немає значення, який завбільшки отвір: такий маленький, як наперсток, чи такий великий, як двері в коморі. Щодо класифікації, то деякі положення, містере Петтіс, можете записати…
— Гаразд, — усміхнувся Петтіс. — Розповідайте далі.
— По-перше, якщо злочин вчинено в кімнаті, що герметично закрита, то вбивця з неї не зникав, бо насправді ніякого вбивці з ній і не було. Пояснюю.
Перше. Маємо не вбивство, а збіг обставин, що спричинився до нещасливого випадку, хоч усе це нагадує вбивство. Що до того, як кімнату було замкнено, сталося пограбування, напад, поранення чи трощення меблів, і це наводить на думку про бійку та вбивство. Жертву вбито чи оглушено пізніше, але люди гадають, що все сталося в замкненій кімнаті одночасно. В такому разі причиною смерті завжди вважають удар по голові, найімовірніше палицею. Але насправді смерть настала від удару об ріжок столу чи гострий край стільця, а найчастіше — об залізні гратки каміна. До речі, гратки каміна були причиною смерті, що мала вигляд убивства, у справі Шерлока Холмса «Горбань». А найретельніше підготовлено такий злочин в романі Гастона Перу «Таємниця жовтої кімнати», найкращому із детективних творів узагалі.
Друге. Убивство. Проте жертва, не бажаючи того, вбиває сама себе або вмирає внаслідок нещасливого випадку. Це натяк на те, що в кімнаті з'явилися привиди. Та насправді туди пускають газ, і жертва, шаленіючи, розбиває вщент усе в кімнаті, немовби там сталася бійка, й умирає від завданої собі ножової рани. Інші варіанти: пробивав собі голову гострим канделябром, вішається на дроті чи навіть задушує себе власними руками.
Третє. Убивство
