Смерть за алфавітом - Єжи Едігей

За чверть до дванадцятої до приймальні ввійшов Юзеф Кунерт з пакунком, загорнутим у газету.

— Я до пані лейтенанта.

— Прошу, он ті двері, — вказала Зося на кабінет Слівінської.

— Бася з нетерпінням чекає на черевички.

Швець пішов до вказаних дверей, а майор з двома підлеглими — за ним.

Кунерт відчинив двері. Слівінська була в кімнаті сама. Сиділа за столом, обкладеним паперами.

— Доброго вам дня. Я приніс черевички.

— Дуже дякую, пане Бунерло. Сідайте.

Пакунок випав шевцеві з рук. Швець стояв посеред кімнати, ніби вражений громом. Не помітив навіть, що за ним увійшли Зайончковський і два міліціонери. Капрал Вонсіковський про всяк випадок тримав напоготові пістолет.

— То ви знаєте? — видихнув старий швець.

— Так, знаю.

— Яким чином ви до цього дійшли? — опанувавши себе, запитав Кунерт.

Двоє міліціонерів підійшли до шевця. Спритно його обшукали.

— Я не маю при собі зброї, — намагавсь усміхнутися Кунерт.

— Прошу сісти. — Слівінська знову кивнула на стілець, що стояв біля її столу. — Гра скінчилась, пане Бунерло, ви програли.

— Я програв двадцять вісім років тому, а зараз мені вже все одно. Але як ви до цього дійшли?

— Це було нелегко. Однак бездоганних злочинів не буває. Спочатку ви були поза всілякими підозрами. Хто б запідозрив у чомусь такого поважного шевця? Старого чоловіка, який цілий день сидить і сумлінно ремонтує взуття. Однак я дійшла висновку, що всі ці злочини — не справа рук божевільного, маніяка, а є зручним камуфляжем одного вбивства. Я вивчила минуле чотирьох убитих. Воно не було світлим. Але одна біографія виділялася з поміж інших: бандит, двічі вбивця, який піддавав свої жертви жахливим тортурам, аби видерти з них таємницю схованого золота. А потім сам виказав співучасників злочину, аби загарбати всю здобич. Відбитки пальців, що збереглися в протоколах тієї давньої справи, й ті, зняті з убитого садівника, не залишили жодного сумніву, кого передусім хотів знищити «абетковий убивця». Прагнення помсти він носив у серці двадцять вісім років.

— А той заслужив на смерть, удесятеро страшнішу.

— Ані я, ані тим паче ви, пане Бунерло, не є суддями, — суворо мовила Слівінська. — Коли я дізналася, ким був Владислав Червономєйський насправді, мені було легко відповісти на наступне запитання: хто був найбільш зацікавлений у його смерті? Поїздка до Вроцлава і вивчення справи про вбивство Генрика й Емми Ротвальдів дали мені два прізвища: Влодзімєж Ковалевський і Юзеф Бунерло. Звичайно, сюди можна було зарахувати ще когось, але передусім справа вимагала знайти тих двох. Обидва провели багато років у в’язницях. Один — у Равічу, другий — у Вронках. Обох було випущено на волю. Амністія замінила їм пожиттєві ув’язнення п’ятнадцятирічним. Ковалевський сидів на рік менше, бо за зразкову поведінку йому зменшили частину терміну. Нам відома й подальша доля обох. Бунерло намагався повернутися до своєї старої професії — техніка-будівельника. Однак на його шляху зустрічалися постійні прикрощі. Він часто змінював роботу, зрештою 1969 року покінчив життя самогубством. На березі Вісли знайшли його одяг, документи, листи до рідних і міліції, у яких самогубець пояснював мотиви свого розпачливого кроку.

Чоловік, який сидів на кріслі, посміхнувся, але нічого не сказав.

— Отож, нам залишився Ковалевський. Того також відшукали, до речі, в сусідній Нисі. Він теж не змінив професії: вийшовши на волю, став працювати водієм. Але в житті йому поталанило більше.

— Був молодший. А це багато важить. Легше витримати, — втрутився швець.

— Може бути, — визнала пані лейтенант. — Він зустрів дівчину, яка, не дивлячись на минуле Ковалевського, покохала його і вийшла за нього заміж. Мають двох дітей, гарне помешкання в новому мікрорайоні Ниси. Ковалевський працює водієм складу «Сполем». Щонайменше раз чи два на тиждень буває в Забєгові, доставляючи до наших магазинів товари зі свого складу.

— Невже? — здивувався швець. — Я не зустрічав його ніколи.

— Бо не шукали його так, як Владислава Червономєйського. До Ковалевського ви не мали жодних претензій. Навпаки, під час процесу намагалися його захистити.

— Він був молодший і ще дурніший, ніж я. Я хотів, щоб хоч він вижив. На собі я ще тоді поставив хрест. Справді був щиро здивований, коли повідомили, що Верховний Суд замінив нам смертну кару на довічне ув’язнення. А до того мені страшенно хотілося, щоб вирок виконали якомога швидше. Чекання здавалось гіршим, ніж сама страта.

— Спочатку, — вела далі Слівінська, — Влодзімєж Ковалевський був нашим основним і єдиним підозрюваним. І нас, і Ковалевського від великих прикрощів урятував його велетенський зріст, понад метр дев’яносто. Балістична експертиза дійшла висновку, що в Червономєйського стріляла особа, набагато нижча, — щонайбільше метр сімдесят. Крім того, в Ковалевського ми не знайшли пістолета.

— У мене також не знайдете. Хіба що скажу сам.

— Знайдемо. Той низький стіл, на якому підбиваєте взуття, має надзвичайно грубу стільницю. Цікаво, що там ще сховано, крім пістолета?

— Ви все знаєте, — здивувався Бунерло-Кунерт.

— Не все і не завжди. У вашій справі я також помилялась, одного разу навіть дуже серйозно. Але про це потім. Факт той, що Ковалевського ми змушені були викреслити зі списку підозрюваних. Ви ремонтуєте наше взуття. Буваючи у вас, я зауважила, що ви лівша, адже так? Молоток тримаєте в лівій, а черевик — у правій руці. Спочатку повз мою увагу пройшов той факт, що Вінцентій Адам’як загинув од рук лівші. На цій помилці я впіймала себе лише три дні тому. Власне тоді ваша особа привернула мою увагу. Я привезла з Вроцлава відбитки пальців Юзефа Бунерла й могла перевірити, чи вони співпадають з відбитками Юзефа Кунерта. Ви ремонтували черевики майора, на яких залишили слід своїх пальців.

— Зрозуміло, — здогадався швець. — Ось чому ви не дали начистити до блиску ті черевики. Вирвали їх у мене з рук, сказавши, що майор і так дуже нервується.

— Звичайно. Адже витираючи черевики ганчіркою, ви б витерли й свої сліди. Я принесла черевики до комендатури, й технік тут же зняв з них відбитки ваших пальців. Ми порівняли їх з тими, вроцлавськими. Абсолютно ідентичні. Але мені було замало й цього. Послала кілька телеграм — до Вронків і до