Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

Читаємо онлайн П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
розпеченого сонцем бетону на Гундлаха пахнуло гарячим повітрям, довкола миготіли вогні, гуркотіли мотори. В залі для пасажирів, де було приємно прохолодно, він довідався, що літак, на який мав пересісти, сьогодні з технічних причин не полетить. Гундлах подався до каси повітряних таксі. Лишилося ще якихось тисячу кілометрів, не більше, отже, можна долетіти й на повітряному таксі. За це йому вдома ніхто нічого не скаже.

Якийсь японець, виявляється, теж вирішив летіти повітряним таксі, та ще й у тому самому напрямку. Через сорок хвилин обидва пасажири вже були в повітрі. Гундлах напружено дивився в ілюмінатор, проте бачив лише язик полум'я під крилом літака, а далі тяглися панамські джунглі.

— Ви часто туди літаєте? — запитав Гундлах свого попутника.

— Шість разів на рік. — Кругле обличчя в окулярах розпливалось від усмішки. — Ми виробляємо там текстиль, шкіряні речі, а ще синтетичні ланцюги для їзди на автомобілях слизькими дорогами.

— А це зручне місце для такого виробництва?

— Ідеальне навіть, принаймні донедавна.

— А тепер? Певно, багато чого змінилось?

— Побачите самі й самі зробите висновок; мені ви навряд чи повірите.

Гундлах далі не розпитував, знаючи небажання промисловців і комерсантів висловлювати свої думки про ситуацію в країнах, у яких вони працюють. Отже, текстильні боси Японії дають роботу жителям Сальвадору, і це триватиме доти, доки вони не замінять останню швачку роботом «кавасукі». Вони перетинають океан, щоб боротися з безробіттям, яке — за підрахунками Вінтера — становить тут близько тридцяти п'яти процентів. Заробітна плата, приблизно п'ять марок в день, не вища, ніж у Шрі-Ланці, або на Філіппінах…

— А ми, — сказав Гундлах, — збудували тут новий аеровокзал, споруджуємо морський порт в Акахутлі, електростанцію на річці Лемпі.

— Незабаром ми й до вас прийдемо зі своїми ланцюгами для слизьких доріг, — пообіцяв маленький японець. Він несподівано розстебнув свій дипломат і, сяючи, заходився витягати звідти рекламні проспекти. Здавалося, у напханому непотрібним мотлохом дипломаті він мав намір розчистити куточок ринку для своїх товарів.

— Багато шоферів уже пролили немало крові, поту і сліз над вашими ланцюгами, призначеними для їзди по слизькій дорозі, — вів далі японець, тихо, але впевнено. — Повірте мені, тепер цього вже не буде… Наш філіал у Сальвадорі виготовляє не тільки ланцюги, а й захисні жилети з того самого матеріалу для поліції. Досі кулезахисні жилети були або заважкі, бо в них умонтовували металевий панцир, або ж надто незграбні, якщо їх виготовляли на нейлоновій підкладці.

— Отже, ваші жилети теж уписуються в цей ландшафт?

— Ми виготовляємо жилети за ліцензією. Кожен другий з шестисот п'ятдесяти тисяч поліцаїв у Сполучених Штатах уже носять їх, а не менше ніж трьом сотням наші жилети врятували життя. Випробування показали, що такий жилет не пробиває навіть випущена з близької відстані куля дев'яти-міліметрового «магнума», якщо вам це щось промовляє. «Магнум» — найпотужніший з усіх видів ручної вогнепальної зброї; єдине, що він може заподіяти вдягненому в наш жилет, — невеличке садно.

Над озером Нікарагуа саме сходило сонце. Гундлахові несподівано закортіло придбати найперше жилет, і пізніше, ланцюги для слизьких доріг. Він не міг запропонувати японцеві чогось подібного. Адже не так легко когось умовити на побудову ангара або електростанції.

— Уже йдемо на посадку, — сказав пан з Осаки. — Лишилося всього двадцять хвилин… Погляньте, чудовий краєвид! У затоці Фонсека сходяться кордони трьох держав. Невеличке місто отам, на острові, біля кінчика крила, Амапала — єдиний справжній порт Гондурасу на Тихому океані.

Гундлах дивився проти сонця на велику бухту у формі трьох рукавів завбільшки — ну, приблизно, як Ейселмер в Голландії. Два конуси вулканів стояли обабіч входу до бухти. З-за крила літака стало добре видно один з них, можна було навіть зазирнути в кратер. А поряд розляглося сліпучо-блакитне водне дзеркало, що виблискувало сріблом, усіяне скелями й рифами, навколо яких пінились хвилі. Видно було й кілька мілин із зеленою водою. По той бік затоки над пасмом лісистих гір з'явився цілий ряд інших вулканів, які справили гнітюче враження, хоча вже й давно погасли. Попереду відкривався шматочок оголеної природи, яка ніби чимось загрожувала Гундлахові… Його навіть дрож пройняв, це відчуття виявилося зовсім не таким, на яке він сподівався. Гундлах чекав чогось привітнішого. Йому здалося, що цю картину він не забуде до кінця своїх днів.


3

Міжнародний аеропорт Ілопанго лежав, ніби в ранковому сні. Це був єдиний державний аеродром країни, яка не мала внутрішнього повітряного зв'язку. Неподалік злітно-посадочної смуги Гундлах помітив військові машини — легкі бойові вертольоти й літаки-винищувачі типу «Магістр» з Франції, носова частина в них була закопчена пороховим димом бортової зброї. Та незважаючи на це, загальна картина аеропорту справляла враження сільської місцевості, якщо не брати до уваги ще радарної установки, а також блиску скла й алюмінію в залах митниці; це була візитка його фірми.

На Гундлаха вже чекав Гертель — ще зовсім молодий керівник транспортного відділу філіалу Дорпмюллера. Маленький, вертлявий Гертель був убраний, як на весілля. Він сказав, що візи тут не вимагають, рідко коли контролюють багаж, навіть довідок про щеплення віспи не треба; штамп у паспорті дає дозвіл на три місяці перебування в країні. А хто прилітає приватним літаком, того вважають значною персоною й майже не турбують. Всі формальності Гертель уже залагодив.

— Ви довго чекаєте мене?

— З пів на шосту ранку, пане Гундлах. З дев'ятої вечора до п'ятої ранку — комендантська година. — На стоянці за аеропортом Гертель, не перестаючи балакати, кілька разів озирнувся. — Доктор Зайтц чекав на вас іще вчора, він думав, ви прибудете «Іберією» з Мадріда. Але на той рейс ви, мабуть, не встигли. В місті досить спокійно. Ми замовили для вас номер у «Каміно Реалі», там вам буде добре, першокласний готель.

— Спочатку поїдемо до філії, — сказав Гундлах. Вже на широкій чотирисмужній автостраді Гертель сказав:

— Тут усього п'ятнадцять кілометрів, але часто бувають перевірки. — Він подивився в дзеркало заднього виду. — Ліворуч проминули славетне озеро Ілопанго. Колись це був величезний кратер, діаметром чотирнадцять кілометрів… — Гертель прокашлявся, очевидно, щоб подавити тремтіння, яке з'явилось у голосі.

Відгуки про книгу П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: