Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон

Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон

Читаємо онлайн Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон
мені. Я відчуваю щось на кшталт відчайдушного задоволення, коли думаю про те, що можу розповісти це комусь; якщо одружуся й матиму дітей, то не буду нести цей тягар самотньо. Що зі мною діється?… Це безумство… а може, розкаяння й справді існує, як у поемах Байрона! Я не можу більше нічого написати.

Джеймс Ерскін Херріс».

Отець Бравн дбайливо склав листа й поклав у нагрудну кишеню, коли почувся дзвінок у двері й мокрі водонепроникні плащі кількох поліцейських заблищали на порозі.

Гріхи князя Сарадіна

Коли Фламбо виїжджав на відпочинок зі свого офісу в Вестмінстері, то брав малий вітрильний човен — настільки малий, що на ньому було краще йти на веслах, аніж під вітрилами. Щобільше, він любив подорожувати малими річками у графствах Східної Англії. А ці річки настільки малі, що його човен видавався казковим, немов пливучи поміж луками й полями. У цій посудині могли зручно поміститися лише дві особи. Там була кімната лише для необхідних речей, і Фламбо вантажив туди те, що згідно зі своєю філософією вважав за необхідне. Ці речі обмежувалися чотирма сутностями: консервований лосось — на той випадок, якщо захочеться поїсти; заряджені револьвери — на той випадок, якщо заманеться битися; плящина бренді — очевидно, на той випадок, якщо він раптом зомліє; і священик — на випадок, якщо він помре. З цим легким багажем він поволі посувався вниз малими норфолкськими річками, прямуючи до побережжя та насолоджуючись краєвидами садів і лугів, будинків і сіл, котрі відбивалися у воді, наче в дзеркалі, засиджувався за риболовлею в тихих мальовничих закутках і, якщо так можна висловитися, майже обіймався з берегом.

Як істинний філософ, на час свого відпочинку Фламбо не ставив перед собою жодної мети. Але як у істинного філософа у нього був слушний привід. Він мав щось на кшталт наміру, котрий трактував настільки серйозно, щоб у разі успіху відсвяткувати вдалий відпочинок, але й достаньо легко, щоб невдача його не зіпсувала. Коли він був королем злодіїв і найвідомішою особою в Парижі, часто отримував неочікувані повідомлення з виразами схваленя, звинувачення або навіть любови. Одне з них він не забув і до сьогодні. Це була звичайна візитівка в конверті з англійським штемпелем. На зворотньому боці зеленим чорнилом було написано по-французьки: «Якщо коли-небудь ви залишите свої справи й почнете респектабельне життя, відвідайте мене. Я б хотів зустрітися з Вами, тому що знайомий з усіма іншими великими людьми нашого часу. Випадок, коли ви змусили одного детектива арештувати іншого, належить до найблискучіших сцен в історії Франції». На лицевому боці візитівки було вигравіювано: «Князь Сарадін, Очеретяна Садиба, Очеретяний Острів, Норфолк».

Фламбо не надто переймався запрошенням князя, щоправда, з’ясував, що князь був однією з найбільш блискучих і знаних осіб у південній Італії. Казали, що в юності він утік із заміжньою дамою зі знатного роду, та в його оточенні ця авантюра не була чимось приголомшливим, а запам’яталася завдяки одній трагічній обставині: подейкували, що ображений чоловік наклав на себе руки, кинувшись у прірву в Сицилії. Потім князь жив якийсь час у Відні, та останні роки провів у безконечних і неспокійних мандрах. Та коли Фламбо, як і князь, залишив европейську публіку й подався до Англії, то подумав, що якось варто було б відвідати цього визначного вигнанця, котрий оселився у Норфолку. Він не мав поняття, як знайде це місце — настільки воно було мале й забуте. Та сталося так, що він зробив це набагато швидше, аніж сподівався.

Якось увечері вони пришвартувалися до насипу, прихованого у високих травах між низьких дерев. Після важкого веслування сон швидко зморив їх, та, як не дивно, прокинулися на світанку. А точніше, ще до сходу сонця, коли великий лимонний місяць тільки сідав у високі трави над їхніми головами, а небо було яскраво-фіолетово-синього кольору, нічне, але яскраве. Обидвоє мимовільно згадали дитинство, чарівний і пригодницький час, коли високі бур’яни виглядають, як велетенські, і замикаються над вами, ніби густий ліс. Коли вони стояли під цим величезним місяцем, маргаритки їм справді видавалися величезними, а кульбаби — просто гігантськими. Так чи інакше це пригадало їм малюнок на шпалерах у дитячій кімнаті. Внизу річка підмивала коріння кущів і квітів, і вони з острахом вдивлялися в стебла трави.

— Нічого собі! — сказав Фламбо. — Це подібне на якесь зачароване царство!

Отець Бравн сів у човні й перехрестився. Його рухи були настільки різкими, що Фламбо уважно подивився на нього й запитав, у чому справа.

— Люди, котрі писали середньовічні балади, — відповів священик, — знали про чари набагато більше, аніж ви. В зачарованих країнах трапляються не лише хороші речі.

— Е-е, дурниці! — вигукнув Фламбо. — Під таким невинним місяцем може трапитися лише хороше. Я пропоную відразу ж вирушати й подивитися, що з нами трапиться. Ми можемо померти й зігнити, перш ніж іще коли-небудь побачимо такий місяць і відчуємо такий настрій.

— Гаразд, — відізвався отець Бравн. — Я ніколи не стверджував, що вхід у зачароване царство завжди неправильний. Я лише казав, що він завжди небезпечний.

Вони поволі рушили річкою, котра поволі світлішала; яскраво-фіолетовий колір неба і тьмяне золото місяця ставали все лагіднішими, поки зовсім не зблідли у велетенському космосі кольорів, котрі випереджують світанок. Коли перші слабкі червоні, золоті й сірі смуги прорізали горизонт від краю до краю, їх раптом заслонили темні обриси якогось містечка чи села, котрі з’явилися попереду. Вже світало, і всі предмети було добре видно. Коли вони підпливли ближче, то побачили дахи й мости прибережного поселення, котрі ніби висіли над водою. Будинки з довгими, низькими й похиленими дахами були схожі на велике стадо сіро-рудих корів, котрі прийшли до річки напитися. Світанок набирав сили й перетворився в денне світло, та на причалах і мостах мовчазного поселення вони не побачили жодної живої істоти. Врешті-решт помітили спокійного чоловіка в простому одязі, з обличчям настільки круглим, як і місяць, котрий щойно сховався, і промінчиками рудої бороди довкола його нижнього півкола. Чоловік стояв біля якогось стовпа й дивився на повільну течію води. Підкоряючись імпульсу, котрий не піддається аналізові, Фламбо випростався у весь ріст в розгойданому човні й голосно запитав чоловіка, чи він, бува, не знає, де шукати Очеретяний острів або Очеретяну Садибу. Чоловік широко посміхнувся й просто показав рукою, що треба плисти річкою вгору, до наступного вигину. Фламбо поплив далі, не промовивши ані слова.

Човен обігнув кілька трав'яних вигинів і минув кілька тихих очеретяних закутків. Так, перш ніж пошуки могли

Відгуки про книгу Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: