Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
— Найбільша проблема, що стоїть перед нами, це, як ви можете здогадатися, неможлива ситуація, — подумавши, промовив Хедлі. — Гадаю, ви бачили газети?
— Так, — примружив очі О'Рорк. — Чому ви про це питаєте?
— В обох випадках убивця вдався до обману чи до сценічного фокуса. Ви кажете, що знали фокусників та артистів-невидимців. Чи можете ви пригадати фокус, що пояснив би, як це робиться?
— Ну, це інша річ, — засміявся О'Рорк, показуючи з-під розкішних вусів білі зуби. — Це зовсім інша річ. Скажу відверто: коли я запропонував вибратися з вікна по вірьовці, то боявся, що ви підтримаєте цю ідею. Я боявся за себе, розумієте? — Він усміхнувся. — Та забудьмо про не! Було б чудо з чудес, якби хтось зробив такий фокус, навіть коли б він мав вірьовку й міг ходити, не залишаючи слідів. Але суть в іншому. — О'Рорк пригладив чубуком вуса і обвів поглядом кімнату. — Я не авторитет і про фокуси знаю не багато, а про те, що знаю, мовчу. Це щось на зразок професійної етики, якщо ви мене розумієте. Про такі речі, як вихід із закритого ящика, зникнення тощо, я не бажаю навіть говорити.
— Чому?
— Тому, — відказав О'Рорк із притиском, — що більшість людей розчаровуються, почувши, як це робиться. Люди не хочуть вірити, що все так просто і їх ошукали. Вони кажуть: «Дурниці! Якби це було так, то я відразу б усе зрозумів». А коли фокус робиться з допомогою глядачів, вони розчаровуються ще більше й кажуть: «Ну, коли вам треба ще й допомагати…» — З хвилину він мовчки смоктав люльку. — Люди дивні. Приміром, ідуть вони дивитися фокуси. Їм кажуть, що це фокуси, а вони ображаються — мовляв, чому це не справжнє чаклунство? Коли людям пояснюють, як фокусник вибирається із замкненої скрині чи зав'язаного мішка, щойно ними перевіреного, вони ображаються, що це був лише фокус, і заявляють, нібито давно його знають. Щоб виконати найпростіший фокус, треба, скажу вам, помізкувати. Крім того, добрий артист повинен бути холоднокровним, дужим, досвідченим, кмітливим і швидким, як блискавка. Люди ніколи не задумуються про те, що потрібен розум, аби обвести їх круг пальця. Гадаю, їм сподобалося б, якби таємниця зникнення виявилася диявольського річчю, подібною до ще небаченого чаклунства. Ніхто ще не перетворювався на такого тонкого, мов поштова листівка, й не прослизав у щілину. Ніхто ніколи не проникав до кімнати крізь замкову щілину чи крізь двері. Розповідати далі?
— Розповідайте, — кинув Хедлі, дивлячись на О'Рорка з цікавістю.
— Гаразд. Візьмімо інший приклад, — задоволено мовив О'Рорк. — Вихід із зав'язаного й опечатаного мішка. Виходить виконавець, тримаючи в руках чорний міткалевий або сатиновий мішок, стає в нього обома ногами, асистент підтягує мішок і на відстані дюймів шести від верху міцно зав'язує його великою носовою хусткою. Глядачі, якщо бажають, додають ще кілька вузлів, а потім їх опечатують восковими печатками. Постріл! Виконавця закриває ширма, а через тридцять секунд він виходить із-за неї, тримаючи в руках зав'язаного мішка з непошкодженими печатками. — О'Рорк усміхнувся, крутнув вуса а зручніше вмостився на канапі. — А все дуже просто, джентльмени. Є два абсолютно однакові мішки. Один із них згорнений і схований в одязі виконавця. Поки асистент підтягує верх, виконавець, стоячи в мішку і обсмикуючи його, непомітно виставляє назовні, приблизно на шість дюймів, верх мішка-дубліката. Асистент обхоплює його руками й старанно зав'язує. Обидва мішки дуже легкі, того самого кольору, і краю першого зовсім не помітно. За ширмою виконавцеві залишається тільки опустити донизу мішок, у якому він стоїть, зовсім вивільнити з-під одягу опечатаний і, тримаючи його в руках, вийти з-за ширми. Зрозуміли? Бачите, це просто й легко, а люди сушать собі голови, намагаючись збагнути, як воно робиться. Але, коли дізнаються, як це робиться, кажуть: «А-а, з помічником…». — О'Рорк махнув рукою.
І Хедлі, й доктор Фелл слухали О'Рорка з дитячою втіхою.
— Все це так, — зауважив старший інспектор, немов чекаючи заперечення. — Але той, кого ми шукаємо, той, хто вчинив двоє вбивств, асистента мати не міг. Крім того, це не фокус зі зникненням.
— Згоден, — сказав О'Рорк, — зсунувши набік капелюха. — Я наведу інший приклад: фокус із зникненням. Майте на увазі, це сценічний обман. Фокус фантастичний. Його можна зробити просто неба, де немає, як у театрі, люків, дротів, підпірок — жодного реквізиту взагалі. 6 тільки просторий майданчик. На цей майданчик виїжджає на прекрасному білому коні вершник у гарному голубому одязі. Потім — гоп-ля! — з'являється група помічників у білому. Вони проходять на майданчику одне коло, друге, тоді двоє з них піднімають велике віяло, лише на мить закривають ним вершника, знов опускають віяло і кидають його глядачам, щоб ті переконалися, що воно справжнє. А вершника на коні вже немає. Він зник. Зник просто посеред майданчика. Гоп-ля!
— І як ви поясните фокус на цей раз? — поцікавився доктор Фелл.
— Дуже просто. Вершник зовсім не зникав із майданчика. Але ви не бачите його. Розкішний голубий одяг у нього був виготовлений із… паперу і надітий поверх справжнього білого. Закритий віялом, вершник зриває а себе голубий одяг, ховає його під білий, зіскакує з коня й приєднується до групи помічників у білому, яких ніхто, звичайно, не лічить. У цьому — суть більшості фокусів. Ви дивитеся на щось — і не бачите його або, навпаки, присягаєтесь, нібито бачили те, чого взагалі не було. Непогано, еге ж? Бац! Найвеличніше в світі видовище!
У просторій непровітреній кімнаті запала тиша. У вікна бився вітер. Чути було віддалені звуки церковних дзвонів та сигнали таксі, що проїжджали повз будинок.
— Ми збочуємо з правильного шляху, — махнув записником Хедлі. — Все не досить цікаво, але який стосунок воно має до справи?
— Ніякого, — погодився О'Рорк, усміхнувшись. — Я розповідав… ну, тому що ви запитали. А заразом щоб показати вам, проти чого ви виступаєте. Кажу вам відверто, інспекторе: я не хочу вас розхолоджувати, але якщо ви виступили проти спритного ілюзіоніста, то шансів у вас немає. — Він клацнув пальцями. — Ілюзіоністи — люди треновані. Це їхня робота. І в'язниці на світі для них не існує.
— Побачимо, на все свій час, — крізь зуби процідив Хедлі. — Що мене дивує, то це чому вбивати Флей послав свого брата. Флей був ілюзіоніст і міг би зробити все сам, але не зробив. Його брат теж ілюзіоніст?
— Не знаю. Принаймні його прізвища на афішах я ніколи не бачив. Але…
— Приготуйтесь, Хедлі, через кілька хвилин вам доведеться зустрічати відвідувача! —
